Ростислав Поляков

Рік та місце народження: 9 грудня 1991 року, місце Дніпропетровськ.

Освіта: Український Державний Хіміко-Технологічний Університет (3 Курс,спеціальність Інженер-Технолог з Переробки Полімерів)

Захоплення та уподобання: Література, Поезія, Філософія, Історія, Музика, Подорожі.

Інформація про літературну творчість: Учасник Фестивалю Авангардної Поезії ”АВАЛгард” ( 2011 рік,Харків), The Вйо Фест (Учасник літературної сцени, 2011 рік, Полтавська область, Кобеляки), U.ROK (Учасник літературної сцени, 2011 рік, Одеська область, Білгород-Дністровський), Фестиваль ”Захід” (Учасник літературної сцени, 2011 рік, Львівська область, Родатичі).

Періодично друкуюсь у Альманаху ”ЛАВА” (Харків).

Конкурсні твори:

Невідоме щастя

По нічним вулицям холодного міста
Майже нікого й не чути.
Тільки у темних під'їздах
Сподіваєшся на тепло,
Якого тобі так бракує.
Та яке тебе не почує.

У свої 20 вже хочеш втекти звідси.
Іноді бавишся алкоголем
Під саму зав'язку,
Та легкою травою,
Вважаючи тим самим себе героєм.
І під самісінький ранок,
Коли засинають останні зорі,
Та просинається сонце.
Ти дивишся у своє віконце,
Та думаєш, що пора нове життя починати!
Все мрієш щастя те наздогнати!

І ось тобі вже під 30.
В модних штанцях хлопчина.
Працюєш десь у Мадриді
У відомій арт-фірмі.
Проміняв кордони своєї країни
На блискавичне сяйво перлини.
Вже не вживаєш дешеву горілку.
У тебе завжди в барі хенесі та мартіні.
З наркотиків перейшов на тяжеліше-
Кокс,з яким роман ведеш тиждень за тижнем.

Ти цікавишся культурою та новинами.
Маєш знайомства з відомими діячами
Мистецтва, та впливовими людинами.
І все ріже посилаєш листи
До своєї рідної країни.
Мабуть ти друже потрохи її забуваєш..
Мабуть ти у тіні іншій зникаєш..

Але не так все пішло.
Вашу контору швидко прикрили.
Твоя мрія стала руїною.
І ти весь втомлений та морально убитий,
Сидиш на цьому даху.
В руках остання пляшка мартіні
В папірці остання доріжка білого порошку.
Дощ омиває твоє лице бліде.
Ти знаєш, що тобі закриті ворота раю!

Остання краплина
Та останній грам
Сидиш на колінах та плачеш
Що свою рідну країну
Не те недосяжне сяйво.
Ти проміняв...

Потрібник провакації

Поки ти сидиш вдома,
Та думаєш о пацифістських памфлетах,
За тебе вже все вирішили інші.
Нав'язали увесь хлам в яскравих пакетах.
Вони дивляться за тобою з високої вежі.
Телебачення та реклама,
Газети, журнали.
Ти купуєш те, що вони рекламують.
Спиш та вдягаєшся по фен шую.
Звичайний споживач їхньої провокації.
Із яких іноді виростають цілі нації!

Спогад перегорілий

Пролітають ці щоденні хвилини.
А час так біжить, все минає наче краплини
Роси. Вони були і кудись зникли.
Залишається тільки спогад перегорілий.

Ще вчора я називав тебе своєю милою.
А сьогодні ми робимо вигляд
Наче ніколи один одного і не любили.

Твоє найголовніше оповідання

Ми побачимось у твоїх намальованих снах.
Ти будеш писати мені любовні записки,
Та посилатимеш свої думки милі
Через радіовежі, байдуже де це:
У Франкфурті чи Парижі!
Головне ,що вони будуть
Проходити крізь кілометри тижневої тиші!
Обганяти літаки, вітер та інших.
Доходити до мене, передаючи
Усе що ти написала!
А внизу підпис у вигляді смайла!

Будеш посилати свої сигнали
У вигляді роздумів та оповідання,
Які майже нікому і не читала.
І головне, що вони не будуть про секс,
Каву та інші середньо статичні бажання.
Вони про щире взаємне кохання,
Яке по статистиці дуже поступається.
Хтось скаже що це банально, це його право.

Але найголовніше, що твої речення
Будуть мене зігрівати,
Коли я знову буду блукати по магістралі
Якою за ліком? Не знаю.
Вже збився рахуючи дорожні вогні.
Які так і манять кудись вдалечінь!
Можливо вони виводять прямо до тебе.
Адже між нами терабайти твоїх сновидінь.
А я хочу щоб ти впустила мене
У свій найголовніший сон,
У своє найголовніше оповідання,
Де тільки ми, двоє,
Та
Щире
Кохання!

F 63.9

Поки наші душі плутаються
На електричних дротах,
Ми з тобою радіємо наче в останнє.
Птахи на дахах дивуються з нас.
Ми женемось за коханням.
Воно вводе в оману.
Безліч між нами туманів, кілометри обманів.
Ти загубилась і я заблукав.
Давай захворіємо разом,
Я буду робити тобі каву, а ти мені чай.
Поки є час.
Ми хворі і нам бракує літа.
Солодкої отрути літа.
Зустрінемо останнє сяйво,
Лікуватись нема сенсу мила..