Анфіса Букреєва

Звуть мене Анфіса Юріївна Букреєва. Народилася 12 травня 1980 року. Мешканка м. Дніпропетровська.
Освіта - вища, економіст, дііт.

Захоплення та уподобання: кінематографія, історія рідної країни. Пишу вірші як ліричні так і гумористичні. А також прозу.

Можу написати вірш на музику, як буду в доброму гуморі, а особливо як музика сподобається. Маю надію на співпрацю.

Конкурсні твори:

Нічна Симфонія

Гумореска

Василь Павлович, старенький пияка нашого села, цілу ніч просидів біля собачої будки, дивився на луну, співав пісні, та, ухопивши за передні лапи, до смерті переляканого, свого пса, Шарка,, як ліпшому другові, розповідав Шаркові про своє нещасне життя з бабою Марусею

- Ото так ми й побралися , з нею.. - ковтаючи сльозу, жалісно сказав у саму Шаркову пику п'яненький дідусь. - А якби ж оженився на її кумі - жили б ми, з тобою, Гавчику, тепер у самій

Америці, як гарні люди! Та й, - тут дід Василь, відпустивши нарешті Шаркові лапи, задряпався на собачу хату, і, вже з ЇЇ верхівки, з усієї сили силенної загорлав свою найулюбленішу: «Запрягайте ХЛОПЦІ коней»

-А хто то там верещить, як скажена собака, чи ти не знаєш, бува, Шарко?- на дорозі, біля груші, якраз проти Шаркової будки, височіла доволі гладка постать жінки діда Василя.

Шарко, переляканий на смерть гучним голосом своєї господарки, яка, не зрозуміло чому, зверталася саме до нього, з переляку аж припав до землі.

- Це ти... - дід Василь, хитаючись на височенькій будці, несміливо усміхнувся. - А я отут, на лоні природи, на зірки дивлюся, мрію.

- Еге! - Маруся єхидно позіхнула, моторно, за одну хвилину, як вітер, опинилася біля чоловіка, який все гойдався па старенькій будці. - Усе співаєш?

- Та... Чого ж його не співати, як душа співає! - дід Василь, з покірністю і острахом, подивився на шикарну постать дружиноньки. - розумієш, - проказав ніби пробачаючись, - я просто не хотів тебе будити.. Знаю, що ти -наморилася.. А я прийду з роботи, буду гепати у двері, мене ще й годувати треба, - я ж розумію, що ти така виснажена після денної праці, - от я і вирішив до ранку тутечки посидіти поки, а потім на роботу зберуся та й - піду.

- Ну що ж! - Маруся знову всміхнулася. - Це гарне діло! Та й придумано непогано... І мені, дійсно, ніяких з тобою клопотів... Житимеш тут, біля Шарка,. їстимеш, - знову таки тутечки. І мені гарно, і тобі - приємна кумпанія. Але...- Баба Маруся лукаво всміхнулася, - От тільки не знаю, чи погодиться з цим господар будинку?

- Який господар? - дід Василь вирячив здивовані очі на свою жінку.

- Як, «який», - а отой, з яким, ти наче пів - хвилини до того покумався! Уже й не пам'ятаєш? - баба Маруся щиро всміхнулася. Ну, як, Шарко, приймеш ти свого кума, Василя., до себе жити? Агов, Шарко, чи ти бува не дочуваєш?

Бідний пес, почувши знову своє ім'я, злякано, з - під лоба подивився на господарку, потім на п'яненького діда Василя.

Шаркові, мабуть, у цей момент дуже кортіло кудись сховатися з гостреньких бабиних очей, які, наче вила, продірявлювали дірку у кожному, на кого дивилися. Саме тому він і заліз в будку .

- От бачиш, Василь, що твій кум виробляє? Видно, не хоче тебе до себе на постій брати! - зі сміхом прокричала баба Маруся, - Каже, - нащо мені, той, бісів, п'яниця здався! Буде багато їсти, багато спати, горлати пісні, та ще й на будці моїй гойдатися, як на каруселі!

- Моя жінка зовсім здуріла! Який «кум»..Який «постій»! Чуєш, Шарко? - нахиляючись до дірки у Шаркову будку промовив зверху дідусь. - Вона думає, що ти - мій кум! Але, що тут дивуватися! У голові кожної жінки стільки всілякого попелу, чуєш, Шаркуню?

Але Шарко, засунувши морду у найдальшу щілину своєї хиткої хатини, закривши вуха лапами, нічого вже не хотів чути.

- Що то ти там белькотиш, старий дурню? - баба Маруся вхопила чоловіка за руку. - нумо злазь з тієї клятої будки, а то вона вже тріщить! Потім грошей не настачишся на її ремонт.

- Не злізу! - дід Василь обхопив будку руками, намагаючись втримати рівновагу, але, дужі руки його жінки, наче два ковша, вхопили його за плечі.

- Злізеш! - баба Маруся ще сильніше потягнула чоловіка у свій бік..

А тим часом Шаркова будка, страждально рипнувши, з гуркотом тріснула навпіл.

- Дід Василь, гойкнув і наче лантух з картоплею, впав на свою пишну жінку. А бідний Шарко, з несамовитим виттям вистрибнувши з-під частин своєї домівки, разом з обірваним ціпком, наче вітер, погнав куди очі дивилися, нічним селом.

І вже за якусь хвилину, усе село, як єдина родина, дружньо розплющило очі, гавкаючи, репетуючи, виючи, чи просто дивлячись у темні нічні вікна. Гавкіт і виття ще помножилося, переросло в справжню симфонію, коли раптом здалека вистрілила з рушниця.

А дід Василь і баба Маруся сидячі на вологій нічній землиці, уже не сварячись, обнявшись як в молодості, мовчки прислухалися до далекого, скаженого Шаркового виття, яке все віддаляючись, плило нічним степом, і нарешті злилося з зоряним небом. Отака була у нас в селі історія.