Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Сб, 23 листопада 2024
13:13

ПРО МІСТО

Зільберман Анатолій Ілліч



В історії життя гірничого інженера, доктора технічних наук, заслуженого професора Національного гірничого університету Анатолія Ілліча Зільбермана знайшла відбиття історія всієї радянської епохи, розвитку нашого краю і, зокрема, науки, освіти, вугільної промисловості тощо. Тут він народився, став ученим зі світовим ім’ям, виховав не одне покоління гірничих інженерів і пішов із життя, залишивши по собі серйозну наукову спадщину і добру пам’ять колег і колишніх студентів.

Важко повірити, що лагідний, галантний, з лицарськими манерами чоловік, вихований не в потомственній інтелігентній сім’ї, був ученим, котрий здійснив революційний прорив у гірничому машинобудуванні. Проте саме так і було.

Анатолій Ілліч Зільберман народився 23 грудня 1915 р. у робітничому селищі Кам’янське (нині м. Дніпродзержинськ) у бідній сім’ї візника, який своїм ремеслом заробляв на дружину та чотирьох дітей. Так що майбутній професор рано пізнав злиденне життя і тяжку працю.

Після закінчення семирічної школи А.І. Зільберман навчався у ФЗУ (фабрично-заводське училище) при металургійному заводі ім. Дзержинського за спеціальністю «Електромонтер високої напруги». Працював у електромонтажному управлінні заводу, монтуючи електроприлади на підстанції для прийому струму з новозбудованого Дніпрогесу. У 1934 р. 18-річний юнак був призначений бригадиром електромонтажників. Проте грандіозні плани соціалістичної індустріалізації вимагали підготовки освічених людей з «пролетарським гартом», перш за все інженерів транспорту. Але на той час вже одружений А.І. Зільберман через матеріальні труднощі змушений був узяти академічну відпустку. Працював інженером з обслуговування залізничних станцій у Гришино (м. Червоноармійськ), де жили батьки його дружини.

У 1938 р. він з дружиною (студенткою медінституту) повернувся до Дніпропетровська, аби продовжити навчання. Та виявилося, що електротехнічний факультет переведено у Новосибірськ до складу тамішнього транспортного інституту. І тоді Анатолій Ілліч вступив до Гірничого інституту на спеціальність «Підземна розробка родовищ корисних копалин». Так він пов’язав все своє подальше життя з гірничим інститутом.

На початку війни А.І. Зільберман був мобілізований на фронт, але незабаром надійшов наказ про демобілізацію студентів-гірників. Так він потрапив до Свердловського гірничого інституту, з яким злилася тоді частина евакуйованого на Урал Дніпропетровського гірничого інституту. Прискорений випуск гірничих інженерів відбувся наприкінці 1941 р. А.І. Зільберман був направлений на роботу до Караганди. За розпорядженням Наркомату вугільної промисловості він мав очолити роботу на евакуйованому Ворошиловградському машинобудівному заводі з випуску металічних корпусів для хімічних авіабомб. Своє завдання він успішно виконав.

Наприкінці серпня 1944 р. Анатолій Ілліч перейшов працювати на кафедру підземної розробки родовищ корисних копалин, якою завідував професор евакуйованого на Урал ДГІ А.М. Цейтлін і вже через кілька днів ешелон з викладачами, співробітниками і майном ДГІ вирушив у дорогу до Дніпропетровська.

1 вересня 1944 р. Гірничий інститут розпочав навчальний рік, правда, не в своїх зруйнованих фашистами корпусах, а в житлових будинках по проспекту К. Маркса, 25 і 27, до яких ще не повернулися їхні евакуйовані мешканці. Там же розташовувалися кафедри і деканати.

А.І. Зільберман був призначений заступником декана гірничого факультету, головними обов’язками якого була організація навчального процесу і одночасно відбудова зруйнованих приміщень. Те й інше вимагало великої відповідальності, організаторських здібностей, затрат часу і енергії, використання набутого раніше досвіду. Асистент кафедри А.І. Зільберман зміг не тільки зробити свій помітний внесок у справу відбудови, завершеної на початку 50-х рр., але й підготувати кандидатську дисертацію для вугільної промисловості після створення стругової установки для виймання круто падаючих пластів. За цією тематикою він працював і в наступні роки. У 1967 р. він захистив докторську дисертацію, у 1971 р. отримав вчене звання професора. Кілька років (1973–1975) був деканом факультету.

Анатолій Ілліч Зільберман опублікував близько 130 наукових праць, підготував більше десятка кандидатів технічних наук та кількох докторів наук. Його ж найважливіший науковий доробок безпосередньо пов’язаний з промисловим виробництвом. Значення його наукової творчості сформулював академік І.Ф. Іванов, який зазначив, що ним «вперше у світі було запропоновано, створено і впроваджено для тонких крутих пластів механізоване кріплення; це віха в науці і гірничому машинобудуванні». Власне, завдяки йому вирішувалася проблема використання ручної праці та безпеки робіт у надзвичайно тяжких умовах розробки крутих вугільних пластів. Розробляв він і проблему видобутку марганцевої руди з довгих очисних вибоїв та випробування бурошнекових установок.

Його праці дали значні практичні результати на шахтах Марганецького ГЗК, оскільки в 2–2,5 рази збільшилася продуктивність праці і виробнича потужність шахт завдяки застосуванню спеціального кріплення, електролітного способу закріплення ослаблених зон покрівлі, системи провітрювання та організації праці.

Вчений, педагог, світлої душі і помислів людина, Анатолій Ілліч Зільберман прожив довге, тяжке, але плідне життя.

Крім наукових праць і вихованих ним гірничих інженерів, він ще залишив свої спогади, опубліковані у 2003 р., в яких можна знайти багато цікавого з історії нашого краю ХХ ст.

Він помер 29 травня 2005 року і похований у Дніпропетровську.

copyright © gorod.dp.ua
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті