Анжеліка Сендецька

Всім привіт! Вирішила надати вам інформацію про себе просту, але змістовну. Звуть мене Анжеліка Сендецька. Народилась 22 грудня 1992 року. Родом із Дніпропетровська)
Навчаюсь в УГХТУ(2 курс) на еколога, тож маю за мету оберігати наше довкілля :)
Часу на всі захоплення не вистачає, тож віддаю перевагу читанню та написанню віршів)

Моя творчість поки відома серед друзів. Сподіваюся, що також буде оцінена знавцями!

Забуття

Заховай телефон,
Свої очі закрий.
Не дивись у вікно,
Забувай,що світ злий.

Ти побачиш,що є
Сонце й темінь душі.
День на Землю світ ллє,
Сипле тихо дощі.

І немає страхіть,
Що підлякують дух,
Можна сльози убить,
Що малюють п’ять смуг.

І немає тут двох
Кольорів із життя,
Без ніяких морок
Я вдихаю буття.

Тільки прикро одне-
Це лиш мрії,лиш сон…
І ніколи не вмре
Дійсність мерзлих вікон.

***

Навіщо день тече у пастку?
Ховає пам’ять у ночі…
В житті ти знову прагнеш ласки,
Не слухай серця,замовчи.

Журбу плекай,а не надію,
Повір чужим,а не собі.
Як геній розум в собі криє -
Не відмовляй своїй весні.

Кохай дощі і скелі моря.
Веселі дні і дні сумні.
Шукай на небі серця зорі,
Співай собі пісні земні.

Нехай мені – за течією,
На шлях зимовий – босоніж.
Я буду жити,жити нею -
Моєю зіркою,що в небі.

***

Забудь,що ти – людина.
Ти – мантія,ти – дим.
Знайди собі заміну,
Спілкуйся Бог зна з ким.

Ти можеш бути краще.
Це тобі до снаги.
Не може бути важче
За білії сніги.

Не слухай нарікання,
Для долі це батіг,
Що б’є тебе поволі,
Щоб вбити тебе встиг.

Зміни свою підтримку
На звуки і вітри.
Життя – це не тваринка,
Хоч людяність - це ми.

***

За межі щастя і буття,
Де вицвітає сиза врода.
Хоча жадоба вже не та,
Плекоче юність, як вода.

Де радість жити восени?
Коли тебе уже не гріє.
Той смуток від себе жени,
Бо він літа тяжкії змиє.

Ти відчуваєш,як тебе
Життя тримати не бажає?
Куди потім тебе зведе?
Хай краще тіки доля знає…

Чому не дати спокій нам?
Хоч уві сні,щоб вже не бачить
На жаль,не наш жаданий крам,
Що надто сильно для нас значить.

До серця

Одиноким бути важко.
Залишатися самим,
Чути часу вічний плин,
Іноді буває страшно.

Я боюся білих днів,
Коли люди ходять в масках,
Розставляюсь іншим пастки,
Насувають силу злив.

Де знайти мені підтримку?
Друзів чесних і простих,
Щоб той вереск серця стих,
Щоби жить було не гірко.

Я в жалобі день і ніч.
Допомоги я благаю!
Я не хочу вже до Раю
Й бути з вами пліч-о-пліч.