Ольга Сторожева

Рік та місце народження – 30 квітня 1988 рік, м. Дніпропетровськ.

Освіта – ДНУ, журналістика, бакалавр.
Захоплення та уподобання – туризм, пригоди, автостоп, екстрим, танці, гітара.
Псевдонім – Льоля Лавініка.

Авторська сторінка – stihi.ru/avtor/lavinika

***

Я мушу

Я мушу.
Так схотіла - значить треба йти.
Я мушу.
Бо крок лишився до мети.
Я мушу.
І вороття немає тут.
Я мушу
не заблукати в глухий кут.
Я мушу
на колінках хоч повзти.
Я мушу
лежати в напрямку мети.
Я мушу
вистраждати слави борг.
Я мушу.
Не одна, зі мною Бог.

Хайратнички

Тримай, я плела для тебе,
Це браслет дружби на щастя!
Дивись, він зливається з небом
і обіймає зап'ястя!
Носи його завжди, чуєш!
Мандруй із ним автостопом.
Коли свої вірші римуєш
і мчиш по Європі галопом.
приспів
Любі хайратнички
вузлики й прямокутнички.
Нас зустрічають вулички,
котяться по них брички!
Вішаю вас на гудзички.
кольору сонця, травички.
В кульки і прямокутнички
Такі приємні дрібнички!
2
Не кидай постійних звичок,
подорожуй самостійно
навіть на електричці.
А страви коштуй емоційно.
Дивись собі на зап'ястя,
там твій маленький спогад.
Чудові браслети на щастя
хай милують твій погляд.

Плітки

Я чула, вчора пліткували зорі
Про те, що нова зачіска в трави.
Про те, що колір змінює свій море,
І в кораблів зриває прапори.

Я і сама пліткарка безнадійна.
Дівочий вирок, сенс жіночого буття.
Я молода, щаслива, самостійна
Та потребує перцю плин життя.

Мені на вушко квіти шепотіли,
Розповіли секрети лісові.
Я приховати балачки хотіла.
Так важко стримати секрет в собі.

Я жінка

Я жінка. Я програла?
Чия до речі гра?
Я незалежна стала,
відстояла права.
Я жінка. Меж немає,
Як років сто тому.
Чому тоді ридаю
Ночами? Не збагну…
Я жінка. Самостійна.
Як пращури хотіли.
Занадто емоційна.
Як там комусь кортіло.
Нащадок фемінізму.
Емансіпе зразок.
Дивлюсь на світ крізь призму.
Є гідності шматок.
Та щастя це чи кара?
Це мінус або плюс?
Я незалежна стала…
Від чого ж я журюсь?
Бо хочу підкорятись,
Як поруч чоловік.
Безсило посміхатись,
Робити,як він звик.
Бо прагну раз від разу
Спиратись на плече.
Приймати цю поразку.
Тоді він не втече.

Руда пісня

Приходь до мене у сон, знаєш.
Повертайся на землю.
Що ти там відчуваєш?
Світло там або темрява?
Перевтілься у квітку,
Народися травинкою.
Пилом в повітрі будь влітку.
Чи будь якоюсь тваринкою.
Повернись ластовинням
На чиємусь обличчі.
Міцно тримайся корінням
За життєві узбіччя.
приспів:
Руде сонце, руді люди
І жінки руді навколо.
І веснянки ввижаються всюди,
Я потрапила в замкнене коло.
Повертайся, повертайся скоріш звідти.
Я зплету для тебе нову душу й нове тіло.
По слідам твоїм втомилася бігти.
Зберегти я спогади лише зуміла.
2
Приходь до мене у сон, знаєш.
Повертайся додому.
Що ти там, люба, шукаєш?
Відпочинок чи втому?
Перевтілься у дощик,
Народися жовтцями.
Заполони вітром площі,
А поле усій серцями.
Променем мене торкайся,
Гойдай на небі хмари.
Зверху дивись і всміхайся,
Вернешся незабаром.

Лицарю

Подаруй мені сад, мій лицарю,
Залиши мені спогад в озері.
Я благаю, зрости ліси для мене.
І складай у кишеню зорі по черзі.
Намалюй візерунки на полях.
І птахів посади на гілочку кожну.
Листя зелене сип у розкішних гаях,
Чарівник мій, я знаю, ти на все це спроможний.
приспів:
Лицарю! Лицарю! Сонце моє, моє життя!
Кидають, кидають в рай наш,дивись, сміття.
Мій чоловік, моя стіна…
Я без зупину біжу, шукаю наш сад.
Я, подивись, чомусь одна.
Милий, даруй мені вічність навзгад.
2
Ти чаклун! Відчуваю, що небо не встоїть.
Ти такий досконалий, що місяць впаде.
І нехай ти не справжній, нехай вигадка моя.
Я весь світ обійшла, ти ховаєшся де?
Може ти дуже зайнятий, бо сад наш плекаєш?
Може саме у ньому чекаєш мій спів?
Я не знаю, де ти є і я де не знаєш.
Давай завтра о шостій на перехресті світів?

Життя та Мрія

Ця розповідь має надихнути твоє повсякденне Життя, шановний читач. Я вигадала її, щоб подарувати тобі гарний настрій та віру в себе. Тримай мій подарунок та використай його правильно.

День був спекотним та важким. Природа так напружилась, ніби чекала на якусь подію. Чекала і нервувала. Саме в цей день зустрілись на вузькій стежці Життя та Мрія. І зав'язалась суперечка. Така суперечка, якої, навіть, не бачили у найскандальніших пабах Києву. Такої бійки не бачив жоден чоловік – завзятий глядач видовищної боротьби.

- Я можу пливти, як заманеться, мені не потрібне натхнення, мені не потрібна допомога мрій. Я таке, яке я є. Я таке, як судилося, мене не змінити, - доводило Життя, шаленіючи від злоби.

- Як би не так, - із саркастичною посмішкою знущалась Мрія. На крилах мрії людина спроможна перегорнути тебе до гори ногами. І не зробиш ти нічогісінько.

Ця емоційна розмова могла б тривати на протязі нелічених діб, бо Життя та мрія наділені великим ентузіазмом. Тому в запеклу суперечку поквапилась втрутитись пані Доля. В такій пікантній справі вона мала право узяти на себе обов'язки Феміди та поставити крапку у поставному питанні:

- І не соромно вам ото? Істина набагато глибша, ніж ви вдвох уявляєте. Слухайте сюди! Розповім я вам цікаву історію. Тоді ви все зрозумієте та визнаєте кожен своє місце в світі. І почалася розповідь тоді:

«Їй було 23 роки. Місто Київ Барду надихало, одурманювало та зводило з розуму. Це була мрія. Неосяжна, нескінченна, чарівна мрія! Оселитись у Києві, зробити кар'єру на телебаченні… Мрія охоплювала всі дівочі думки, полонила душу та бентежила серце. А що життя? Воно теж подарувало Барді дещо дорогоцінне та цікаве. Подарувало справжній талан. Талан до письма. Він підкріплювався щирою любов'ю до рідної мови та культури, фанатичним відношенням до обраної довіку професії журналістки. Життя плекало свою дівчинку, старанно навчало та відкривало нові дива.

Одної ночі Життя Барді наскучило. Таке Життя! Вона була розчарована… Вона бачила та знала у чому полягає сенс її Життя та ,Барді не вдавалося віднайти втіху і суцільне щастя. Чогось не вистачало. Смачний трав'яний чай змушував мозок думати у шаленому ритмі, шукати вихід, шукати шляхи до своєї долі. І розуміння прийшло! Посеред довгих ковтків чаю, як грім серед ясного, вибачте за банальність, неба. Треба йти за своєю мрією! Навіть не йти, а бігти! Кидати все, летіти, їхати, мчати, як вітер! Наступний день нашої героїні пройшов, як уві сні…

- Алло! Стелло! Я кидаю все, мені набридла така рутина. Сьогодні ж збираю речі втікаю до Києва шукати долі. Уявляєш? Я так вирішила і крапка!

- Ну ти даєш. Не знаю людини, окрім тебе, яка б могла так зробити. Ти скажена, ось хто! Ну успіхів тоді, буду тримати кулаки за тебе.

- Стелло, чуєш, я збираюся все узяти від Києва, навіть кохання!

- Ну давай, лети вже, метелику на свій зелений світ.

Тепер Барду ніщо не тримало у рідному місті. Вона прямувала на зустріч пригодам.

Київ зустрів привітно. Все навколо здавалося казковим та незвичним. Вчинками дівчини керувала Мрія. Головне і перше питання, яке хвилювало нашу відчайдушну мандрівницю – це житло. На вокзалі не дуже поспиш. Та і наполеонівські плани стосовно телебачення не дуже виконаєш без душу і мила. За спиною рюкзачина, в руках важка сумка, яка тягнулася за Бардою хвостиком…Саме такою вона гуляла вулицями міста, обмірковуючи своє скрутне та таке щасливе становище. Пересування по місту з важкими валізами виявилося дуже виснажливим, тому Барда вирішила зробити собі відпочинок. Поклавши речі на стареньку і не дуже чисту скамійку. Барда стала під деревом і почала насолоджуватись трав'яним чаєм, який вдалося знайти в найближчій крамниці. Чай випито, стаканчик викинуто у смітник. Дівчина обернулась, щоб узять сумку і продовжити шлях…І тільки встигла побачити, як якийсь спритний чоловік тікає з її валізами.

- Гей, стій, негіднику! Барда вже мчалася на всіх парах за нахабним крадієм. Серце колотилося, відчай зростав… Не наздогнала…Барда сіла на бардюр і заревіла. Водоспад сліз котився з її наляканих очей, стікав по щічкам, перетворюючи мейк-ап на жахливу жижу.

- Що ж тепер робити? Куди йти? За що жити? Питання стрічкою проносились в дівочій голові. Добре, що телефон хоча б в задній кишені штанців залишився.

Треба сказати, до речі, що Барда була привабливою та харизматичною дівчиною. Великі блакитні очі, пухленькі губи, «відьмовське» волосся, тонка талія – врода була на обличчя. Тому перехожі, звісно, оберталися в нерозумінні, чого це така гарнюня розсілася посеред міста на підлозі майже і ридає. Серце не камінь, тому деякі люди зупинялись та питали чим допомогти. На що Барда відверто починала ридати ще більше і не могла вимовити не слова. Спантеличені добродії тікали одразу, бо жаль жалем, але егоїзм перемагав. Наридавшись в своє задоволення, якщо можна так сказати, пожалівши себе, як слід, шукачка пригод вирішила узяти себе в руки , що і намагалася зробити наступні півгодини. Рішення прийшло не одразу. Але, коли воно з'явилось, то навіть злякало трохи. Але обирати не було з чого. Просити допомоги просто на вулиці – це було нижче її гідності, подзвонити мамі – Барда не хотіла хвилювати рідненьку. І тим більше, що Барда знала куди їде і що може трапитись з нею все, що завгодно. Отже, рішення виявилося простим та відчайдушним водночас. Телечат! Місце, де люди переписувались в інтерактивному режимі.. Барда бачила колись, що там шукають своє кохання або якусь втіху. І, головне, що знаходять. Тому смс Барди до чату була радикальною: «Люди добрі, я журналістка Барда. Сиджу на бардюрі під деревом на Контрактовій площі. Приютіть хтось на деякий час, бо буду ночувати на вокзалі.» Барда сподівалась, що така відвертість не залишить добрих самаритян байдужими. Чекання на відповідь тягнулося вічність. Вже починало здаватися, що спроба з смс марна. На вулиці стемніло. Не дивлячись на літо, підіймався пронизливий вітер та пробирав до кісток. Дванадцята година ночі. Треба йти до вокзалу і скоротати час до ранку. А там вранці може і нове рішення прийде. І тільки-но Барда почала вставати, як з пітьми з'явився якийсь хлопець. Ліхтарі світили так, що його обличчя не було видно. Тільки силует. То був високий статний чоловік з приємним тембром голосу:

- Це ти схвильована Барда, яка чекає на допомогу?

- А ти ще хто такий?, -спитала Барда обережно.

- А я супермен, прилетів тебе рятувати!

- Щось довго ти летів, герою. А звідки такий прояв альтруїзму?

- Посварився з кішкою і вирішив викликати в неї ревнощі. А для цього мені потрібна жінка. Ти як різ підійдеш. Ходімо?

- Ну ходімо, бо більше все одно немає куди йти. А ти мене не образиш? Бо я дуже наївна та безпорадна зараз…

- Дякую, що попередила. А то я як раз увесь день розробляв шалений план, як врятувати і загубити дівчину. Не бійся, я тебе не з'їм. А ось кішка….Начувайся. вона в мене дуже ревнива.

Барда дуже стомилася, щоб заперечувати. Тем більше, що йти виявилось не далеченько. Хоробрий рятівник знімав собі квартиру, як він казав, просто на Подолі.

Квартира виявилася малесенькою, однокімнатною, але дуже затишною. Та Барді взагалі-то було все одно. Враховуючи, що свого майна вона позбулася ще вдень, їй для щастя потрібен був просто сон. Навіть на підлозі…

Вранці сонечко розбудило нашу героїню ніжним дотиком своїх промінів. Спершу Барда озирнулася і згадала події ночі. Вона з незнайомою людиною в незнайому квартиру….а де ж людина?

- Агов…..супермен-рятівник! Ти де?

Відповіді не чутно... Тоді Барда дозволила собі піднятись з ліжка, привітно запропонованого хазяїном оселі вночі, і оглянула житлову площу. На кухні на холодильнику висіла записка, прикріплена сентиментальним магнітиком у формі полунички: «Дорогій гості від супермена. Почувайся, як вдома. Все в твоєму розпорядженні. Я на роботі, вибач, що закрив тебе ». Не довго думаючи, Барда скористалася нагодою у холодильнику знайшла собі легкий сніданок у вигляді яєчниці і пана помідорчика. Душ привів її тепер вже в звичайну норму. Можна було розслабитися до повернення свого нового знайомого і обміркувати все, що трапилось за останню добу.

- Так, я жива, руки та ноги на місці, нагодована і чиста, вийти з квартири не можу… Треба, мабуть, відпочити та прийняти рішення після розмови з цим загадковим суперменом.

Барда увімкнула телевізор і одразу натрапила на той самий чат, який вчора подарував їй рятувальника. Ведучий адміністратор чату розважав публіку винахідливими текстами та анекдотами. Барда не встояла та надіслала ще повідомлення: «Дякую тобі, чат. Врятував мені життя!». Хитрий адмін, мабуть, хотів витягнути з Барди багато грошей, тому що зацікавився продовженням розмови і почав провокувати на подальші повідомлення.

- Отже ш! мабуть, хороший дуже журналіст. Поводиться так само, як і я, - подумала вона.

А розмова з адміном, яка ненароком зав'язалась вже тривала і ставала все більш цікавішою для нашої красуні:

Адмін: Сонечко, так чим тебе врятував наш чат? Дуже цікаво:)

Барда: Все тобі треба знати. Такій самій, як ти Варварі, я бачила, вчора ніс на базарі відірвали.

Адмін: У! Яка цікава та норовиста жінка. До речі, тема нашого ефіру сьогодні «кохання». А скажи, який в твоєму розумінні ідеальний чоловік.

Барда: Ну добре, вмовив. Я закохаюся в того чоловіка, який подарує мені озеро або ліс, або ще щось вічне та живе!

Адмін: Нечого собі. Так ти не меркантильна? А як же ш шуби та авто?

Барда: Не то пальто:) Я іншого складу людина. Бувай, адмін.

Адмін: Бувай, цікава така!

Очі самі зімкнулися, мабуть, від напруження та переживань. Барда влаштувала собі тихий час. Прокинулась о восьмій вечора від смачного запаху. Влетіла до кухні…і побачила свого рятівника. Тепер на світлі його можна було роздивитись детальніше. Великі зелені осі, стильна бородка, спортивне тіло та дуже добра посмішка. На душі одразу стало тепло і затишно . «Такий точно не образить» - подумала Барда.

- Привіт! Дякую тобі за все! Хочу спит…- Барда не встигла закінчити речення, як хлопець її зупинив.

- Завтра їдемо по моїх справах, тобі сподобається. Там і поговоримо, а зараз сідай їсти. Чи для кого я готував?

Завтра на стало. Їхали кудись за місто. Барда не могла намилуватись краєвидами своєї прекрасної країни. Кінцевою зупинкою виявилась дача. Не розуміючи нічого Барда отримала у руки лопату та нахабне «ЦУ»:

- Тримай, дівчинко! Будемо саджати дерева. Мені потрібна допомога у цій справі. Треба до вечора, як мінімум п'ятдесят штук насадити. Бачиш, я все необхідне придбав. Поквапся, я один не встигну.

Здивована Барда прийнялася допомагати. Було приємно самій торкатися до природи. Саджати дерево, яке комусь буде дарувати свої плоди.

- Фух, оце заморилася. Всі посадили. Як тебе звуть, до речі, супермен?

- Я Олег. А це твій ліс. Дарую, хай зростає тобі на радість і на користь.

- В якому сенсі, мій ліс? ( Барда витріщила очі)

- Ну як же? Ти ж мені вчора замовила ліс і озеро. Ось тобі ліс, а озеро самі не викопаємо, треба буде хлопців з тракторами прохати. До речі, ти коли ревіла на Подолі, я одразу в тебе закохався. З вікна нашого офісу ти здавалася такою тендітною і так хотілося тебе пожаліти. І це, мабуть, доля, бо в нас як раз є зайва вакансія. Потрібен журналіст. Там і зарплатня і кар'єрний зріст. Хочеш?...»

Життя і Мрія мовчали. Обміркувати було що. Пихатість та самовпевненість одразу зникли та змінилися смутком і просвітленням. Життя мовчки протягнуло свою руку Мрії. Мрія теж мовчки потисла Життю долонь. Разом вони вклонилися мудрій пані Долі.

- Бачите, ми не можемо один без одного. І, навіть, втрьох не завжди спроможні творити дива. Тут ще потрібен його Величність Випадок. До речі, мій чоловік. Я його з вами познайомлю.

Напружена погода теж заспокоїлась. Спека змінилася приємним теплом та прохолодним вітерцем. Природа гармонізувалася, як гармонізувалися відносини Життя і Мрії. Тепер їм відкрилася істина, вони зрозуміли найголовніше. Баланс відновлений, ситуація врівноважена. Так закінчилась жахлива сварка. З тих самих пір Життя та Мрія намагаються йти поруч та підтримувати один одного. Так само, як, скажу тобі, читач, по секрету, Барда і Олег. Якщо підглядати за їх затишною однокімнатною квартиркою на Подолі, то можна побачити, як кохання вітає в повітрі. А якщо від'їхати далеченько від Києва, то можна побачити невеличкий (поки що) лісок, який належить молодому подружжю.