Дар’я Дем’яненко

Народилася 4 лютого 1990 року у м.Дніпропетровськ. Зараз є студенткою 5-ого курсу Придніпровської державної академії будівництва та архітектури факультету ПЦБ (промислового та цивільного будівництва).

Була лауреатом Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, у школі займала призові місця на олімпіадах з української та російської мови та літератури, працювала у студентській газеті "Молодий Будівеник", публікувалася у збірці "Старадубовские чтения".

Захоплююся танцями, новітньою літературою та історією.

Подих Мрій

Якщо уявити, що я перебуваю десь далеко в нереальному світі снів і фантазій, то це місце можна представити як той дворик, через який я часто проходжу, йдучи додому. У ньому пори року неможливим чином затримуються довше всього: літо, осінь, зима, весна, - не просто змінюють один одного ,а живуть там ніби разом.

Глибоко вдихаю запах мрії, закриваю очі і відчуваю, як кожен промінь пронизує мене наскрізь... один, другий...

-Ти тут? - знову голос. Так не чекала, адже втомилася...

-Я?! Як бачиш, - безглузда посмішка на моєму обличчі швидше не говорила про радості, а про нерозуміння.

Знову уривки почуттів. Весна? Немає! Тільки Він приносить відчуття того, що вічність - це не думати про нього, не чути, не бачити більше хвилини...

-Що скажеш? - знову Його голос вирвався з моїх снів.

-Я люблю тебе... по-своєму, як люблять гарне вино або приємний запах... Я жити без тебе не можу... - та сама ж пекельно засміялася.

-Я тебе теж, але не знаю, як це пояснити.

...Дикий гул. Знову будильник вирвав мене з цього сну, а я так і не дізналася сказав він правду. Я в принципі мало про Нього знала... Трохи смішно і нерозумно, але цей образ живе у мене в голові давно. Напевно, як у душевно хворих, якби не це "але". Я пишу йому листа, ставлю у снах питання, а потім знаходжу відповіді у предметах і словах... Він десь поруч?... Уривки почуттів....

Так, божевільна!

Блиск завжди вабить: чи то вогнів у місті, чи то неймовірною віри у краще. Я йду за тобою на "блиск"? Знову у безвихідному циклі на одному і не можу заспокоїтися... Я кожен день

думаю про Нього. Знову сон...як же я довго чекала цього моменту.

-Поясни! Ніяк не можу зрозуміти: ти теж любиш? А чому раніше мовчав? І що означає "не знаю як пояснити"?!

Я точно знала, що він тут, але мовчання було таким довгим, що мені здалося, що я тільки даремно витратила сили на сказані слова.

-Сьогодні тут так красиво... Твоя робота? - посміхаючись запитав ВІН.

Тепер я вирішила мовчати, адже так хотілося почути відповідь. Навколо і в правду було дуже красиво - світло, скрізь був дивовижний світ...

-Я люблю твої очі і хочу, щоб вони дивилися на мене....

-Але чому ти тут?! Я навіть не знаю хто ти!!! Нечесно....

-Тому що ти не бачиш як я дивлюся на тебе, бо ти не відчуваєш, що я не один цілував тебе.... Тому що...ти для мене найдорожче і я не хочу втрачати тебе...

-Хто ти?..

Я боялася розбити ту кришталеву тишу, адже в ній було розчином думок зміст усіх почуттів, з яким я так нудьгувала. Я подивилася на тебе, і як стрічкою марнотратила тому все те, що хотіла пам'ятати... Здавалося ця зустріч могла повернути в світ реальності без несамовитої болю і розчарувань.

Я була з Ним на краю прірви, завмерши між вічним "що далі?". Я покірливо підкорялася кожному Його слова і руху, боячись, що втратив його, а біль, яка притупляла почуття, з кожною хвилиною посилювалася.

На краю страх сильніше інших почуттів: адже ніяких інших вже не відчуваєш. Лише два шляхи - або бути з Ним, або всьому кінець... комусь потрібно зробити лише один крок....

- Прошу не кидай зараз це все... адже Я не зможу без тебе, сам знаєш... Хто ти?...

-Дай мені час...

Я та Сумління

-як там твоя коханка??)))),-зі сміхом у голосі запитало Сумління про мою подругу Шизофренію...

-добренько)))))вона приходить кожну ніч,а сьогодні увірвалась до мене раніше....я мабуть згодом стану називати себе її ім'ям...-тихо прошепотіла Я.

-нiчого собi) ти, мабуть, вже зовсiм з глузду з'їхала)) а це все ВIН....я починаю його ненавидiти!!

Я краще за всіх розуміла про кого каже Сумління,але вже не могла встояти пред НИМ..навіть Шизофренія мене не розуміла та не могла зупинити..

-звісно ВІН,бо не змогла я так просто не помічати нічого...я навіть себе вже не бачу,бо тільки мрію про нього....

кожен вітерець,кожна хмаринка...

а більш за все я ненавиджу свій телефон,бо не можу відірвати свій погляд від нього...я чекаю...

Кожне з цих слів я казала як молитву,бо вже відчувала як починаю божеволіти від ЙОГО погляду...

-я тебе розумiю, бо ще досi сумую...i так, теж чекаю, але....хоча там зовсiм iнше.....а про НЬОГО....можу сказати тiльки одне: це ще не кiнець!!-моэ Сумління теж мало маленьку таємницю,про яку ми намагалися без потреби не згадувати..

-не кінець,бо ВІН ще поряд...чи вже ні...ВІН моє божевілля у вузьких штанях,такий гарненький....я буду ЙОГО знову цілувати...але так,наче кожен з цих поцілунків останній....щоб пам'ятати все до останньої краплі....-Я вже майже вірила,що переконала Сумління відчепитися від мене!

-..чи так, чи нi???....мабуть, це найжахливiше...

"краще ЙОГО взагалi не знати"....пам'ятаєшь??-майже істерично пояснювало мені Сумління.-...так, це, мабуть, краще, але ти розумїєш, що по-iншому вже просто не можеш, бо ТИ – давно вже не ТИ! сумно, так?((..але найжахливiше те, що вiн такий....просто нiякий, вiн порожнїй.. -головне,що я вже ним сповнена...так майже як моїм коханням...я хочу,щоб ВІН був,а ти теж хочеш,але бояшся це визнати!!-Я вже майже кричала..

-так, ти маєш рацiю, я теж хочу, але це неможливо....нажаль...

а ще я хочу, щоб це "нажаль" в тебе не сталося!!! адже я розумiю, як це...ВIН- моя хвороба...i це жахливо..-заспокоювало мене Сумління,бо вже само так заплуталося,що й не знало куди себе подіти!

Я знала,що сама винна,бо найстрашніше,що ЙОМУ сказала,що не можу вірити,що не можу бути поруч...час зможе вилікувати мене,моє Сумління та ЙОГО...я не жалкую ні про що,але від погляду його чарівних очей Я ще довго буду тікати у небуття,бо вони можуть звести з розуму будь-кого...

Вибач,що втратила тебе.але іншого шляху не було...

Колекціонер Снів

Осінь, а особливо холодна межа, що веде до зими, оточує якимось важким почуттям нерозуміння всього та всіх, у такі моменти ні навчання, ні повчання батьків та друзів не можуть допомогти… Так немов прірва між тобою та іншим світом, так немов у цій прірві викарбовуєш нескінченість…Шалений розпач ніяк не вдається вгамувати, тому і чекаєш на перший сніг, який зможе прибрати з лиця твого та й самої землі ВСЕ, ВСЕ до останньої краплі, пилинки, сльозинки…

Я навчилася бути колекціонером власних снів та почуттів. Я не могла тільки розірватися навпіл і почала писати листи у невідомість, знала кому пишу, але відправляти не було сенсу. Так і почалась ця історія…

Я ніколи не вміла ні з ким ділитися своїми почуттями, то всі їх записувала на папірцях і ставила чомусь дату…Одного разу я їх знайшла, зібрала до купи і отримала ось таку історію.

27 днів до...

Прошу, забери мене від всіх...Я хочу забути про все окрім тебе та себе, я хочу не пам'ятати своїх сліз;нехай це буде тільки сон, але я буду знати, що ти намагався, мій янгол....

25 днів до...

Цей й була твоя допомога ?!Дякую! Він багато для мене важить...І кожна мить ввижається нескінченістю. Надовго ?Чи тільки на декілька днів ?Не треба Його забирати, прошу, не треба !Ти ж розумієш, як мені з ним добре....

24 дні до...

Навіщо ?Це щось..? Залиш його зі мною! Я знаю, я знаю, це ти все знаєш, бо мені і так нелегко...Що ти хочеш за Нього? Чи це просто подарунок?! Дай хоча б знак! Дай мені зрозуміти що це...

23 дні до...

Це і був знак? Навіщо ти тоді Його "прислав"??? Втішив?! Молодець! Що багато питань? А ти як хотів? Наївна, повірила вам обом!

Думки й слова не мають більше сенсу...И що ж, навіть у думках Його місця немає для мене?

Не моє, бо зі мною не залишився!!!

3 дні до...

Я заплющую очі, а переді мною все одно Він! .Покарання?! Утопія?.. Я повинна забути! Перекреслити все і зрозуміти, що не можу без Нього, але переселю себе. Я ж сильна - зможу. Просто нехай сам інколи про себе нагадує, бо я без Нього...хоча діло Його!

Я без Нього зможу, проживу!

ТОЙ день...

Він поряд! Нехай просто залишається, не забирай Його більше ніколи! Він так близько...Я вся у Ньому розчиняюсь....

210 днів після...

Я не можу бути поряд з Ним...я розвію за вітром всі почуття, відпущу за течією всі спогади...Я не можу бути поряд з Ним...Він не мій, але й Іншої поруч не має....Он мабуть просто...а може винна я? ..Не зберегла… Прошу! Допоможи мені! Дай втекти від павутиння почуттів...не залишай мене...

284 дні після...

Я в імені твоєму ув'язню нескінченність! Я буду "ловцем снів", які ти бачиш…Я буду, але без тебе…я втечу від тебе, не тримай…

Божевілля…Знову воно поряд, близько як ніколи…Воно наповнює мене, кожну клітинку мого тіла, я ним дихаю. Я і сама вже божевілля, бо ні про що інше думати вже не вмію. Всі мої намагання марні! Пробач мене, мій розум, я так заплуталась! Повернусь до тебе і знову будемо жити як одне ціле, “кохання” та пристрасть, божевілля та втома розчиняються у сльозах спогадів. Нарешті вони мене відпускають…Така очікувана свобода…

Коли кімнату наповнить темрява, я зайда туди разом із тишею, сяду поряд з тобою. І тільки ніч забере мене від тебе, бо я лише сон..

Чомусь завжди так кортить потрапити у доросле життя, а воно виявляється дуже складним та заплутаним. З деяких ситуацій не можеш знайти вихід…І тільки зараз я починаю розуміти, що саме в тобі сховані всі питання та відповіді: чи то задача з теоретичної механіки, чи то так зване «кохання»! Головне – розуміти себе. А все інше якось саме по собі прийде!