Олег Гец

Рік та місце народження: 31.12.1973р., м. Дніпропетровськ

Освіта: вища, ДМетАУ
Захоплення та уподобання: фотографія, мандри, спорт, історія, туризм, вірщі (але російською мовою)
Інформація про літературну творчість: перемог немає, приймаю участь у конкурсі уперше; писав статті у деякі журнали та робив відгуки на фільми на спеціализованих ресурсах.

Творчий псевдонім: OVOD

1. Про вічне

... Розпечений диск сонця в зеніті ... свист вітру ... рокіт хвиль ... і тиша ... рідкісні звуки долинають звідкись здалеку ... хвилі накочують одна за однією ... блудний вітер видавлює сльози з очей ... ці очі бачили багато чого, але зараз вони не можуть відірватися від цього бурхливого дійства ... морська стихія злилася в унісон з душевною бурею, яка ось-ось вирветься назовні ... величезні хвилі розбиваються об скелі в дрібні бризки, як тисячі сердець розбиваються об ілюзії і перетворюються в мільйони сліз ... і тиша ... свист вітру ... рокіт хвиль ... ніхто і ніщо не зупинить вітер, що гуляє по хвилях ... так було і так буде ЗАВЖДИ ...

... адже на розбиті хвилі ніхто не звертає уваги ......

2. Про кохання

... На пісочку, в море .... вночі ... зірки над головою ... море зірок ... теплий прибій ніжно торкається твого тіла .... тіло вільно ... на ньому тільки чиїсь сильні і, в той же час, ласкаві руки ... і більше нічого ... запах моря змішується з запахом плоті ... ти забуваєш хто ти ... де ти ... звідки ... солодкі почуття, як морські хвилі, накочуються одна за одною ... все більше і більше ... і ти тонеш, повністю занурившись в обрушившийся на тебе вал ... твоя душа зливається з космосом ... ти єднаєшься з природою ... первозданні, дикі, шалені почуття змішуються з почуттям ніжності до людини, яка поруч .... який змусив тебе полетіти в небеса ... розчинитися в морі ... розсипатися, як пісок на вітрі ...

3. Кому - любов ... Кому - лікарня ...

Історія ця реальна, сталася вона буквально тиждень назад ...

Довго я думав у яку тему помістити цей оповіданнячко .... Можна в інтим - там є місце почуттів ... Але можна і в тварини - у головних ролях дві пари: чоловік і жінка, кінь і кобила .... А можна і в подорожі - справа була на відпочинку в Криму ...

Ну да ладно ... Коротше кажучи:

Мій друг на минулих вихідних взяв свою улюблену і поїхав з нею до Криму на оксамитовий, так би мовити, сезон .... Зупинилися вони у Форосі і буквально на наступний день поїхали на Ай-Петрі. Там природно підприємливі татари катають туристів на кониках, побачивши яких дівчина мого друга радісно заплескала в долоні з криками: "Ой хочу !!!!"

Не скажу, що мій друг великий любитель коней, але ... Ну що не зробиш для коханої людини? Тим більше відпочинок тільки починається .... А тут відразу таке яскраве враження!

Загалом здерлися вони на конячек .... Їдуть ... Причому здерлися вони за поняттями: він - на коня, вона - на кобилу ... Все правильно начебто .... Ось тільки були трохи невраховані його величність Випадок і почуття тварини - кінь явно нерівно дихав до цієї кобили ...

Ось така майже іділіческая картина - закохані їдуть на закоханих ....

Поки вони їхали, кінь-казанова весь час загравав до тієї кобилі: підійде і голову покладе на її ніжний круп, вона його відштовхне, а він знову ... І не відходить від неї ... А моєму другу що треба? Везе кінь - і добре! Нехай собі тішиться!

Тільки от дістали видать такі залицяння кобилу - вона візьми та й лягні коня що є дурі ... Та тільки трохи промазала і догодила вона своїм копитом прямо в зігнуте в стремені коліно мого друга! Пощастило тут звичайно в одному - у тій кобили, у єдиної, не були підковані "задні лапи" ... Інакше б розлетілася колінна чашка мого хлопця вщент!

Біль за його словами була неймовірна - все-таки одна кінська сила! На наступний день коліно розпухло і відпочинок довелося урізати ... Зараз лежить мій друг у будинку і зализує рану - побажаємо йому швидкого одужання! Ось так от буває ....

4. КЛЮЧІ ВІД НАМЕТА (гумор) ...

Постараюся бути коротшим. Ми сплавлялися по річці Черемош (Карпати). У місці, де р. Білий Черемош впадає в р.. Чорний Черемош постійно зупинялися таборами туристи, які прибували і з одної і з іншої річки. Деякі потім з Чорного перезакидувались на Білий Черемош або навпаки ... І на галявині в місці возз'єднання річок завжди клубочиться з десяток таборів (з різних країн в тому числі).

Про що це я...? Ах да ... Ось наша група, переночувавши в цьому красивому місці, стала збиратися для продовження походу далі .... Слід сказати, що шмотья під час походу тягається предостатньо ... І практично кожен день щось витягується з гідромешків (рюкзаків) і кожен день повертається назад ... Ну щоб було зрозуміло - спальник, намет, каремат, КЛМН, засоби гігієни - як мінімум треба ввечері витягнути, а вранці швидко зібратися і нічого не забути і так зібрати, щоб якщо кіль (переворот у воді плавзасоба), то щоб речі не намокли, ну і щоб потім ці речі можна було дістати і т.д. ... І треба так все упакувати, щоб величезний рюкзак відразу закрився і не довелося потім все витягувати назад і перезапаковивать ... І т.п. і т.і. - питань предостатньо коротше!

Я це все до чого? Це я до того, щоб було зрозуміло, що в один прекрасний ранок, на зборах в вищевказаному місці я помітив, що мій компаньйон зосереджено пакує свій рюкзак .... По його відсутньому погляду я прочитав явний момент перевантаження його мозку від напруженого розумового процесу .... Мій компаньйон був де завгодно, тільки не поруч зі мною .. Він був у рюкзаку, на катамарані, в наметі, але не поруч ....

Думки подібного роду опромінюють миттєво - я підійшов до мого друга і самим звичайним тоном ненав'язливо так і неголосно - загалом дуже зазвичай - запитав:

"Чуєш, Серьога, а ключі від намету в тебе?"

Я чекав всього - стусана під зад, матів на весь ліс, запущену каструлю, яка ще не встигла потрапити в гідромешок .... Але ....

Мій Серьога з тим же задумливим поглядом почав бити себе по кишенях у пошуках ключів (ну типу так, коли людина шукає сірники і не пам'ятає, в яку кишеню поклав їх - а їх, кишень, у туриста предостатньо )....

Ймовірно, частина її мозку тоді продовжувала аналізувати збори, але друга частина потихеньку почала розуміти, що якраз дуже важливих "ключів від намету" немає у мене (інакше б я не питав), їх немає у нього в кишенях - то це означає, що! ключі від нашого двомісного намету втрачені!. На обличчі мого Серьоги відображається ціла гамма виразів від задумливою зосередженості до деякого переляку через подив і якесь здивування.

Серьога Відкидає в бік збираємий їм рюкзак і вже судорожно починає витрушувати свої кишені почерзі назовні ....

Не в силах більше стримуватися від такого, я заіржав аки дикий кінь ... До Серьоги дійшло нарешті, що ключів від намету немає в природі, що над ним грубо поглумилися, скориставшись його безпорадним становищем ....

Кротше, вже на цьому етапі в мене полетіли ложки, тарілки, спальник .... Але мені вже було все одно .. Я качався по землі в припадку сміху ....

А над Серегой всі потім ще до-о-олго жартували, запитуючи то ключі від катамарана, то пульт дистанційного керування від казанка, то просили нагадати код підпалювання вогнища ....

Ось прочитав нещодавно анекдот:

- Серьога, ти двері закрив?

- Закрив.

- На ключ?

- Та на ключ.

- На два оберти?

- Та на два, на два.

- Ти дятел, Серьога - ми в наметі ...

і згадав, як приколовся реально над своїм компаньйоном раніше ... І що саме прикольне – там теж героя звали Сергій!!!

Можливо цей анекдот - це підсумок нашої історії !?!?!?!

Уривок розповіді ПІВНІЧНИЙ ЕКСТРІМ АБО ХОЛОДНА ЧАРІВНІСТЬ Полярного Уралу

Екстремальний туризм - це спосіб якомога жахливіше

провести свою єдину у році відпустку ...

..............

...Останній водний перехід. Розлив у гирла річки Кара. Вода вже злегка солона. Роздолля-то яке. Вчора вітер розкидав нашу флотилію так, що один екіпаж загубився. Знайшли вони нас пізно вночі, коли ми палили багаття і блимали періодично ліхтариками. Вони мало не пройшли повз нас.

Ранок. Ллє дощ. Вітер зовсім крижаний. Знову натягувати мокрий гідрокостюм. Вийшли до Північно-Льодовитого океану, Карське море. Треба пройти через Карський затоку до мису. Там нас чекає селище Усть-Кара і МНСівських всюдихід. Йдемо точно за графіком. Боковий вітер, шторм 2-3 бали. Ви бували коли-небудь у відкритому морі, на катамарані в негоду, в шторм? Це не для слабкодухих. Флотилію розкидало по всій затоці. З`явився вертоліт. Зробив коло і завис прямо над нашим катамараном. Чітко бачу вусатого пілота. Посміхаємося один одному. Досить нас здувати лопатями! Аби він на нас не гепнувся! Жах. Вітер дужчає. Встигнути б до вечора. Якщо вітер посилиться - не вигрібти. Деякі хвилі перекочуються через балони. Попереду промальовуються обриси мису. Земля! Як я тепер розумію мореплавців-першовідкривачів! Першими підходимо до мису. Якісь споруди на березі. Що це? Старе кладовище. Жах який. Чекаємо другий екіпаж. Я з напарником йду на розвідку.

Те, що я побачив, коли ми піднялися на цвинтарний пагорб, повалило мене просто в заціпеніння. Під нами розкинувся селище Усть-Кара. Дійсно - Кара. Десятка три-чотири похилих, напіврозвалених будинків барачного типу плюс з десяток бараків уздовж морського узбережжя. Між будинками і далі в тундру, наскільки вистачало погляду, валявся іржавий, покручений металобрухт: трактори, інша техніка, кораблі, движки, літак, човни, всюдиходи, інша техніка і т.д. І всюди тисячі іржавих промислових бочок. Ми увійшли в селище. Холодні краплі били по обличчю, пробивав озноб. Ні душі. Тільки зграї величезних (вівчарки відпочивають) бездомних собак, які, відчуваючи чужинців, обгавкували нас, збираючись навколо все в більшій кількості. Ми місили калюжі-болота на вулицях і побоювалися, що нас розірвуть на частини місцеві вовкодави, що хтось таки шмальнет по нас з якоїсь давньої гвинтівки або зрадницьки просвистить чиясь сокира ... Ось де декорації для фільму жахів! «Чому саме я, саме зараз і саме тут???»

По облізлому російському прапору ми визначили держустанову і увійшли-ввалилися всередину. Тепло! Побачивши нас, голова селищної ради сказала: «Так це ви!?»

- «Хто ми???»

- «Ті, кого шукав МНСівський вертоліт!»

- «Нас має шукати всюдихід! Він є? »

-« Всюдиходів немає. »

-« Поверніть тоді вертоліт. »

-« Не можу, він відвіз інших людей. »

-« Коли буде щось таке?? »

-« Можливо, через тиждень. »

-« Ми не були вдома уже майже місяць »

-« Через тиждень уедіте »

... З нас на підлогу натекла величезна брудна калюжа.

Нам, в підсумку, пощастило. У селищі по п'яні як раз спалили школу, клуб і ще щось, і нас радушно прийняли у своїй побутівці будівельники з України. Земляки, дякую за тепло, хліб, сіль і баньку! Ще вчора до них повинен був прийти всюдихід з будматеріалами. Прийшов він через два дні. А ми тим часом познайомилися з місцевим побутом.

Ненці - нечисленна вимираюча народність. Живуть на російські і західні гранди, ловлять рибу, полюють (ненці-оленяри влітку живуть у тундрі). Весь інший час п'ють, грабують невдалих туристів, б'ються і стріляють один в одного. За останній рік в районі було убито двох дільничних міліціонерів. Ненці охороняються законом: за вбивство ненцю - два роки умовно. Про що тут ще можна говорити? Велике число суїцидів - на кладовищі жодного старого - тільки молодь. Є у них прикмета: якщо в селищі труп - стоїть гарна погода. Два дні, що ми там були, погода була чудова - якась дівчинка від безвиході наковталася пігулок нещодавно. На горілку і спирт можна виміняти все, що завгодно. Увечері, повертаючись додому, головне не наступити на чиєсь спляче, іноді в калюжі, тіло. Живуть вони в смердючих, жебрацьких холупках, їдять з одних тарілок з собаками. Але за великим рахунком вони добродушні і прості, як діти. Діти ж їхні надані самі собі. Єдина розвага - катання взимку з дахів на санках (будинки повністю замітає снігом). У селище іноді заходять білі ведмеді, іноді з ведмежатами (бачив фото). Серйозний звір. Собаки на цей час кудись безслідно зникають.

У селищі свято - прибув всюдихід «Витязь». Здоровенний. Мені здається, що стан глибокого сп'яніння для водіїв - норма. Занурилися в брюхо всюдихіда. Вирішили їхати в ніч. Не завелися. Всю ніч ремонтували. Вийшли вранці. По дорозі відвідали рибалку-відлюдника Петровича. Їли ікру ложками, смажену печінку червоної риби - сковорідками. Наїлися всі. Та під горілочку. Їдемо далі. Краса кругом! У всюдихода перегрівся двигун. Минуло лише пів дня, а нам їхати ще дві доби. Стоїмо, ремонтуємось. Знову з`явився вертоліт. Робить коло. Невже за нами? Вітром від лопатей зриває головні убори. А! Знайомий вусатий пілот! МНСівці, видать, здогадалися, що не тих привезли. Перевантажуємося. Через годину ми у Воркуті. Прощай, тундра, дякую за все!

Найсумніше в поході - фінал, прощавання. Минула ще одна незабутня подія, перекинулася сторінка. Хтось не витримав фізично, зламався морально, зійшов з маршруту, хтось отримав серйозну травму, хтось дійшов до кінця, дотягнувся до мети. Але кожен глянув на життя по-новому, щось переоцінив, зробив висновки. До речі, хто-небудь хоче пригостити мене «чаєм з бегемотом»?