Катерина Бурда

Народилася 29 квітня 1987 р. Закінчила школу в місті Гуляйполі Запорізької області. Відвідувала художню школу та музичну по класу "Скрипка". Закінчила архітектурний факультет Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, вчиться в аспірантурі. Мешкає у Дніпропетровську.

Призер обласного конкурсу "Молода муза" (2010).
Друкувалася в літературно-художньому альманасі "Свічадо".
Співавтор збірника "Віддзеркалення небес" (2010).
Автор поетичної збірки "Найперше "Люблю" (2007).

Посилання на сайти і форуми, де можна ознайомитись з іншими творами:

burda-kate.lіvejournal.com/
www.stіhі.ru/avtor/burdakate

Конкурсні твори:

* * *

Лиш кінчиком пера тендітне «Любий»…
Три крапки символічно у кінці…
Мою бентежну вдачу ти пригубиш,
Та серця не втримаєш у руці.

Я зачаклую цей прозорий вечір.
Повикрадаю всі твої думки…
А зранку мною пахнутимуть речі,
Повітря, квіти і книжок рядки.

Ти в себе зачерпнеш жадану тишу,
Забувши про нав’язливий шансон
Маршрутного таксі… Тобі залишу
Свого – на згадку – голосу півтон

І на краю душі тендітне «Любий»...
Чи іронічно, чи серйозно, пак? ..
Стояли щойно на мізинці Згуби
Й шепочем їй на вушко знову: «так»!..

Так буває

Так буває, що стогне небо.
Так бува, що земля кипить.
Із нас двох я боюсь за себе...
Та, між тим, лиш в останню мить.
А мене проклянуть за тебе,
В той момент, як навчишся жить...
Людям щастя проклясти треба –
Наше щастя проклясти треба!-
Їм від нього хребет скрипить.
Твоїм голосом стогне небо.
Твоїм поглядом світ кипить.
Чорт візьми, я боюсь за себе!
В сотий раз я боюсь за себе.
Боже, чом лиш в останню мить?

Ти менший мого безсоння

Ти трішки менший мого безсоння...
Не лізу я до очей бездонних.
Ти дуже гарний. Але не надто,
Щоб я тебе називала святом.
Ти грієш пальці в Її волоссі,
А мрії бігають голі-босі,
Стирають ноги. Бо ж я і досі,
Як перехрестя твоїй дорозі.
І вже не будеш легким і світлим,
Бо ти, як грішник, навчивсь любити.
Ковтаєш дні – кілометри солі.
Кричиш в’язниці, що ти на волі?
Ні, ти не будеш легким і світлим,
Бо ти, як справжній,навчивсь любити.
Холонуть пальці в Її волоссі,
Бо очі в Неї блакитні й досі...
Голодний стогін... Нема душ ситих
Між тих, що звикли отак! любити.
Ти трішки менший мого мовчання.
Ти наче небо з його світанням.
Ти дуже гарний,але не надто...
Я іншого називаю святом...
І він не буде легким і світлим,
Бо він, як я,научивсь любити...

Осінній сад

Осінній день повідкрива кватирки,
Росою сяде в стиглому садку.
Вслухаюся в грушеві поговірки,
Приспавши пальці в м’ятному вінку.

А біля ніг пасеться теплий вітер,
Ковтаючи вечірній спокій трав.
І затінок з очей промінчик витер,
Що з сонця перестиглого зірвавсь.

Бузково налилась щаслива слива…
Ось тільки щойно літо відійшло…
Бурштинна осінь – панночка вродлива –
Чарує сад мій золотим чолом.

Ненавиджу

Ненавиджу тебе до оніміння!...
Мої дурманом споєні вуста
Тремтять від сліз. А ти – за мною тінню…
Вчорашній хміль сьогодні пророста…

Ненавиджу! Отрутою безвихідь
По жилах розтікається. Молю,
Йди геть! Гнітючі фрази і безликі
Ненавиджу і кожну мить люблю…

Люблю?.. Коли ілюзії вмирають?!.
Люблю, коли зневагу нічим крить?!.
За що, чому, навіщо – я не знаю –
Ненавиджу! Й не може не любить.

З іншим

Ти ледве відводиш очі…
Від зустрічі п’ять хвилин.
Вже вечір добравсь до ночі.
…Я з іншим. Ти ще один.

Компанія, гамір, жарти…
Між ними не чуть думок.
Ти, мабуть, і неба вартий.
Та ми зупиняєм крок.

А твій незвичайний погляд
За кілька стрімких годин
Вже десь біля серця поряд…
…Я з іншим. Ти ще один.

* * *

Я іншою вже не стану.
Міняються дні на ночі…
То радість, то сум – на очі…
Я ж іншою буть не хочу.
Замерзла, я рідко тану,
В політ відпустивши душу…
Я іншою буть не мушу!
Я іншою буть не можу!...
І грішною, чи святою,
І гарною, чи простою –
Я буду лише собою!