Дмитро Куліков

Народився 29 січня 1980 р. у м. Керч, що в Криму;

Адреса проживання: м. Дніпропетровськ;

За фахом фізик-теоретик, кандидат фізико-математичних наук, зараз працюю викладачем Дніпропетровського національного університету;

Захоплення: біг (середні та довгі дистанції), участь у волонтерській роботі з дітьми в дитячих будинках;

Творчість: вірші публікувались в університетській газеті, кримському альманасі „Карантин”, співавтор разом з братом Сергієм Куликовим поетичної збірки „Версія” (російською мовою);

Посилання на сайти і форуми, де можна ознайомитись з іншими творами: http://litclub.org.ua/users/profile/kulikov/

Конкурсні твори:

МАЙЯ

З дев'ятого поверху видно дорогу,
За нею стоянку, за нею смітник.
Ліричний герой забуває потроху,
Що він безтурботний поет-мандрівник.

Він піде до школи і буде навчати
Дітей як складати докупи слова.
Людина плюс доля, кохання плюс зрада.
У сумі життя – не ділити на два.

Він втопить мобілку і спалить папери,
Придбає квиток у плацкартний вагон.
Там з'їсть два еклери і буде дивитись,
Як линуть дерева. Він знає: це сон.

НІКОЛИ НЕ КАЖИ... (ЛЬВІВСЬКЕ)

Ніколи не кажи "люблю",
Не присягайся вічним словом
У місті, що уклало шлюб
Між шопінг-центрами й собором.

У місті, де не тане лід
Й триває новорічна казка:
П'янички в парках, шмарклі, СНІД.
Любить життя – вже не відмазка.

Нікому не кажи... й не спи,
Аж раптом перехопиш очі
Святого Юра у вікні
І біса, що тебе лоскоче.

СТРІТЕННЯ

Руки мерзнуть білими квітами
На лютневому килимі′.
Ти несеш свічки зі Стрітення,
А в душі несеш пів-Землі.

Пів-Землі, пронизаной вітром,
Яка з холоду вбігла в храм.
Мовчки й не розібравши молитви,
Відстояла, відплакала там.

Коливались ризи блакитні,
Богородиці славоспів
Ніби подихом в серце линув,
Як крижинку, його розтопив.

Припинились зневіра та втома,
Розум вирізьбив думку чітку
Й відключився: нарешті ти вдома.
І нарешті ти на шляху.

* *..*

Я п’ю й не можу вгамувати
Безкраю спрагу до життя,
Де кожен день – це ніби свято,
А кожне свято – метушня.

Чому ж я напрочуд тверезий
І не хочу казати тост?
Чи прийдеться пройти по лезу?
Чи шоу вже розпочалось?

Якщо це так, то, мабуть, з Богом.
«Не зволікай!» – такий пароль.
Єдина гідна перемога –
Це зіграна до крапки роль.

* *..*

У серпні серце я залишив,
А взяв з собою назавжди′
Один ковток останніх вишень.
Сп’янів у цій солодкій тиші,
До дороги вийшов,
І злетів.