Способный Іван Васильович

Міський голова - 1909, 1913 рр.

“В общественной службе, - підкреслював І. В. Способний, - должен господствовать один девиз: всегда к наилучшему”. Він був затятим прихильником господарського способу провадження міських робіт, вивчав і враховував кращі світові досягнення із благоустрою, залучав до вирішення цих питань відомих інженерів, учених, фахівців. І хоча в роботі його було багато показного, а часом, як говорили, диктаторського, він багато встиг зробити для міста. Розповідь про Івана Васильовича Способного, мабуть, можна почати з курйозного випадку, що якоюсь мірою характеризує і устої того часу і характер глави міста.

Це сталося 13 (26) червня 1914 року. На бульварі Катерининського проспекту, між будинками гірничого інституту та музею імені О. М. Поля, відбувалося освячення пам'ятника імператриці Катерині II. На торжестві були присутні катеринославський губернатор В. А. Колобов, члени губернського правління, діячі земства, міської думи. Проте чомусь не було серед учасників цієї важливої події міського голови І. В. Способного. До кінця молебню міський кур'єр повідомив, що поліція його не допустила. Про це доповіли поліцеймейстерові Метленку. Він негайно ж на автомобілі відправився до міського голови і. вибачившись за те. то сталося, разом із ним повертися до пам'ятника.

Що ж трапилось? Як з'ясувалося, за кілька кварталів до пам'ятника екіпаж І. В. Способного був зупинений городовим, який заявив, що далі пропустити екіпаж не може. Іван Васильович назвав себе і зажадав запросити поліцейського наглядача. Той підтвердив, що є наказ жодного екіпажу до місця події не пропускати, і запропонував далі пройти пішки. Вислухавши таке пояснення, міський голова зволів повернутися назад. Як бачимо, людиною він був з характером.

І дійсно, уся діяльність І. В. Способного на пій посаді показала його як людину не тільки сильної волі, а й певного капризу. Хто ж він? Дворянин, родом з Олександрійського повіту Херсонської губернії, 1865 року народження. Одержавши відмінну освічу й виховання спочатку в Полтавській гімназії, а потім на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, він служить присяжним повіреним в Одесі, міським суддею на батьківщині. У 1892 року призначається товаришем (заступником) прокурора Катеринославського окружного суду. Вийшовши у відставку, він займається громадською, діяльністю. У 1906 році очолив міський комітет із виборів до першої Державної думи і був обраний її депутатом від Катеринославської губернії. Належав до партії “Союз” 17 жовтня, брав участь у засіданнях “Союзу” і його ЦК у Санкт-Петербурзі.

Завжди сповнений енергії, нетерпіння й пориву, він став відомим у Катеринославі, і в 1909 році його обирають міським головою. Посаду цю Іван Васильович займай 9 років до 17 (30) березня 1917 року.

При ньому частіше проходили засідання міської думи, вирішувалося багато важливих питань міського господарства, зокрема будівництва нових ліній трамвая, улаштування каналізації (на той час із більш як 1000 міст Росії її мали лише 38), мостіння вулиць. Для вирішення питань фінансування цих робіт міський голова неодноразово їздив у Санкт-Петербург, а 3 березня 1912 року мав зустріч з імператором Миколою ІІ щодо позики на суму 2 млн. 600 тис. руб. для перетворення Вищого гірничого училища в інститут та будівництва каналізації. При ньому були вперше організовані спільні вечори й бали гласних думи і службовців управи.

Красномовний від народження. Іван Васильович любив виступати перед службовцями і гласними. Так. у переддень Нового. 1911 року, він виступив з великою промовою. “В общественной службе. - підкреслював міський голова. - должен господствовать один девиз: “всегда к наилучшему”. И как бы ни был скромен житейский жребий того или другого служащего, этот девиз, твердо усвоенный, предохранит его от пошлости. мечты которой не идут дальше того, чтобы не быть хуже других. Всякий, кто захочет, сумеет применить в своей службе простую, но всеобъемлющую мудрость этого старого рецепта. А это необходимо и для города, которому все мы служим, и для меня, на котором лежит ответственность за деятельность каждого из вас. И кто последует моему слову тот будет мною почтен и отмечен”. За взірець він завжди ставив директорів міського трамвая Е. Г. Гайдера і водопроводу В. П. Леві. вважаючи їх людьми, які блискуче знають свою справу і люблять свою службу. З його ініціативи Василь Петрович Леві був нагороджений орденом Станіслава ІІІ ступеня і премійований 1 000 рублями. Іван Васильович був завзятим прихильником господарського способу провадження міських робіт, вивчав і враховував кращі світові досягнення в питаннях міського благоустрою, до їх вирішення залучав видатних інженерів, учених, фахівців.

У недільні дні його можна було побачити разом із гласними па станції міського водопроводу в Кайдаках, де вони спостерігали роботу нових англійських фільтрів, або на вулицях міста, де мостилися тротуари і проїжджа частина, - тут працювали доставлені в місто спеціальні машини для трамбування й упорскування розчинів у шви бруківки. Подібний спосіб мостіння практикувався тоді лише в Америці, і частково в Європі.

Виявив себе І. В. Способный і як великий прихильник гласності. При управі був створений друкований орган - “Известия Екатеринославского городского общественного управлення”, редактором якого він був. “Ізвестия” розповідали про всі міські справи, про досягнення міського господарства в Росії і за рубежем. Крім усього, за посередництвом місцевих газет організовувалася полеміка щодо міських питань: цілі шпальти присвячувалися кращим способам освітлення й мостіння вулиць, прокладання нових маршрутів трамвая тощо. Тут же можна було прочитати стенограми засідань міської думи, рішення управи.

І ще один характерний штрих до портрета I. В. Способного. Найчастіше він сам був не тільки ініціатором, а й учасником виконання того, що вважав корисним місту для якого він так багато зробив і яке дуже любив.