Головною особливістю «Один в каное» є його живе звучання, а девізом – сила в простоті. А для того, щоб пересвідчитись у непустослів’ї всього више сказаного, варто просто прийти і послухати. "Концерт" львівян відбудеться у арт-центрі «Квартира» вже цього тижня – 16 лютого. Напередодні виступу на наші питання відповідає вокалістка гурту Ірина Швайдак.
— На вашій сторінці у Вікіпедії написано, що історія групи починалася з музичного експерименту. Розкажіть про нього докладніше тим, хто, можливо, ще нічого не знає про «Один в Каное».
— Наш музичний експеримент для більшості не здасться чимось надзвичайним, проте для нас, людей з абсолютно різним музичним досвідом та вподобаннями, спроба творити разом справді була експериментом. Все почалось із спільних репетицій абсолютно незнайомих мені людей, яких зібрав один чоловік. Саме він був ініціатором колективу, в якому співало троє солістів. Я не можу чітко сформулювати нашу тодішню мету – ми просто збирались разом і грали дуже різну музику: свою, чиюсь. Жоден з нас не був ані професійним музикантом, ані професійним вокалістом. Інколи у нас щось виходило, а інколи все скидалось на якийсь суцільний хаос. Та зараз я розумію, що це був дуже потрібний досвід, в ньому народжувалось щось особливе, принаймні для нас, для «Один в Каное». Інколи до нас приходили нові люди, а потім йшли, деякі залишались. Так продовжувалось більше року, врешті решт ми перестали збиратись. Кожен з нас за той час зрозумів для себе, хоче він й надалі займатись музикою, чи ні. Я та один з наших гітаристів (Устим) вирішили відділитись і творити щось своє. Цей експеримент - не так початок «Один в Каное», як, швидше, «передпочаток», такий собі «хаос», в якому зародилось щось живе і зрозуміле. Для мене «Один в Каное» починається з нас трьох, саме відтоді я почала ідентифікувати себе як частину цього гурту.
— Ви якось самі можете охарактеризувати стиль музики, який для себе обрали? Буває групи дають йому навіть свою оригінальну назву.
— Ми чули різні версії, кілька разів навіть самі намагалися давати визначення. Зараз не хочемо цього робити, нехай тим займаються музичні критики.
— Назва групи «Один в каное», а вам властива самотність? Чим найчастіше займаєтесь, коли залишаєтесь наодинці?
— Так, цей стан мені дуже знайомий. Пам’ятаю, колись було психологічно важко довгий час знаходитись наодинці, та зараз все якось навпаки: мені комфортно і цікаво самій з собою. Думаю, це ознака дорослішання. У такі періоди займаюсь як звичайними речами, так і незвичайними, наприклад творчістю. Тиша – це ще одна ймовірність народження нової пісні.
— В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що не займаєтеся спеціально популяризацією своїх пісень, чому? Невже вам не хочеться, щоб вас почуло якомога більше людей?
— Я не вмію займатись популяризацією «спеціально», чи в якийсь особливий спосіб. Все, що можу зробити – це посприяти тому, щоб пісня потрапила в інтернет, де вона буде максимально доступною. Не люблю нав’язувати свою творчість, музикант не повинен цим займатись. Принаймні мені це зовсім неорганічно.
— Пам'ятаєте перший раз, коли ви зрозуміли, що у вас є СВОЇ слухачі? Як це було?
— Намагаюсь згадати це відчуття, але не можу.
— У вас є якесь своє уявлення про те, яка вона - людина, для якої ви пишете свої пісні? Якийсь умовний портрет.
— Чесно кажучи, коли пишу пісню, то звертаюсь швидше до Нього, аніж до людини. Думаю, Він завжди присутній в процесах творчості, тому в такі моменти виникає відчуття, що Він десь дуже близько. Я часто запитую Його: тобі подобається? Не знаю, не впевнена, що всі пісні Йому до вподоби. Це дуже тонке і інтимне переживання.
— Гра в групі й заняття музикою для вас головна справа вашого життя або скоріше хобі?
— Для мене безперечно головне.
— Складно сьогодні напевно існувати займаючись тільки музикою, особливо зараз, коли політична ситуація така нестабільна. Розкажіть, чим кожен з учасників групи займається в повсякденному житті?
— Так, в нашій країні робити це складніше, аніж в інших. Проте це тільки питання часу. Все у світі рухається в бік прогресу, такий закон. Так само і музична індустрія помаленьку розвивається і у нас. Кожен із нас попри заняття музикою займається й іншими видами діяльності. Наша барабанщиця, Оленка, працює в навчально-реабілітаційному центрі для молоді з вадами розвитку. Я теж там працюю, веду літературні студії. Устим, наш гітарист, займається програмуванням.
— Під час гастролей ви проводите разом досить багато часу. Часто втомлюєтеся один від одного? Що робите для того, щоб цього не сталося?
— Інколи у нас бувають як ідейні, так і побутові непорозуміння, та ми навчилися вирішувати їх шляхом діалогу. Просто обговорюємо проблему, намагаємось почути одне одного і все стає на свої місця. Немає таких проблем, які не можна вирішити.
— Розкажіть трохи про свій концерт в Дніпропетровську тим, хто ще нічого про нього не знає. Чому його варто відвідати?
— Я вірю, що пісні інколи промовляють до нас. І дуже шкода, якщо якесь слово залишиться без відповіді в чиємусь серці тільки через те, що той «хтось» не прийшов. Звісно, це вибір кожного, та ми дуже любимо і завжди чекаємо на наших слухачів: як на тих, хто почує нас вдруге, так і на тих, хто почує нас вперше.
Якщо в самоті моїй щось таки є.." Ответить | С цитатой