Відбувалося дійство на Андрія, тож парубки веселилися, а дівчатам доводилося їх пробачати. Ну, а мені було цікаво дізнатися про своє.
- Ви прибули з програмою, яка називається «Янгольський шабаш». Чому так?
- Всі ми з вами янголи в душі. Але ніхто не знає, як вони розважаються. Проте, про веселощі їх двоюрідних братів всім відомо. Це називається шабашем. Тому, щоб поєднати рай і ад, ми вирішили організувати цю програму.
- Як зараз поживає сучасне українське письменство?
- Письменство зараз переживає не кращі часи, тому що отой сплеск видання книжок, який був з 2002- 2008 року, закінчився. Справа в тому, що письменники живуть з виданих книжок, під себе вони писати не будуть. Треба книжку надрукувати, почути відгуки, потім ростеш як письменник. Шість років була непогана художня література. Видавалось досить багато художніх книжок (як на Україну багато). І ми отримали за цей час сплеск молодої літератури і укріплення класиків, ми мали досить велику письменницьку активність. Прийшли нові імена - це Антон Санченко, Юрій Камаєв, Олесь Бережний, Дана Корній. Але зараз у видавництва немає грошей, щоб видавати молодь. Проблема в тому, що на завтра не закладено жодного камінця, і завтра ми можемо залишитися без молоді. Видавати буде нікого. Причина в економічній кризі і в тому - у видавництва немає грошей на ризиковані проекти.
- Давайте поговоримо про вашу нову книжку «Щоденник моєї секретарки». Звідки виникла ідея про таку назву? Чи є дійсний прототип?
- Історія цієї назви, і, взагалі, книжки, абсолютна реальна. У нас на видавництві була одна секретарка. Дівчата там часто мінялись.. І одна з них вирішила у журналі робочих записів вести щоденник. Відкрили, почитали. Це були хроніки життя. Але там був напис, який нам особливо запам’ятався, і з якого власне розпочалась книга. Він звучав так: «Сьогодні Виталій Виталійович пригостив мене яблуком. Я відмовилась. Я вважаю, що ми ще не в тих стосунках, коли я можу взяти у нього яблуко…» Ми посміялися й почали думати: хто сказав, що дівчина повинна брати у кого завгодно яблуко, навіть якщо це її шеф. Виявляється і в наш час є люди, які живуть в іншій системі координат: не дають свій номер телефону, не беруть у всіх підряд оці яблука і не погоджуються на цілий ряд пропозицій. І ми подумали - може ми не знаємо чогось про нашу країну, може ми самі живемо в якому іншому світі? Нам стало цікаво подивитися на всіх очами такої дівчини, яка має інші уяви. І так народилася ідея роману, який ми втілили цього року.
- Головний герой, судячи з всього, не секретарка?..
- Так, наш герой – бізнесмен, у якого все є: друзі-політики, дружина-телезірка, коханка. Але у нього в душі є одна особливість: він нормальна людина. Довго шукали прототип, з кого можна намалювати образ. Поки не зрозуміли, що героя потрібно малювати з себе (посміхаються). Тому що ми чесно позичили все своє життя, нашу родинну історію. Ми йому позичили нашого діда, який був ворогом народу. Тоді він провів у тюрмі 8 років, і коли ми були маленькі, він розповідав про це. Ми дещо запам’ятали. Історія героя вкоріняється в історію країни, історію родини. Дія відбувається в теперішньому часі, але цей час зумовлений тим, що було раніше.
- Про що книжка?
- Насправді, книжка про те, як живе людина, у якої всередині зберігається щось святе, але яка вимушена працювати в тих умовах, який називається бізнесом. Про те, як раптом в ньому прокидається щось людське. Всі події справжні. Навіть, якщо вони здадуться зовсім неймовірними, все одно вони були.
- Як ви вважаєте, роман вийшов успішно?
- Ми вже закінчили перший наклад, уже другий в друкарні. Так що він, в принципі, прийшовся до діла.
- Де його можна придбати або знайти?
- Частини книжки викладені на сайті «Друг читача», на нашому персональному сайті (там є зовсім інші шматки, які можна читати, робити висновки). А на території Дніпропетровську наша нова книжка гарантовано є в «Арт-Вертепі».
- З чого все розпочалось? Це було вашою мрією стати письменниками?
- Та нє. Ми не думали ставати письменниками. З дитинства просто писали вірші, сценарії. У нас мама була записним поетом. І ми допомагали їй, коли було важко.
- Розкажіть, тяжка доля письменника?
- Власне, до книжки ми доросли, чесно, в тридцять років. Ми прозаїки. Поетам легше, вони можуть друкуватися і помирати раніше, і бути знаменитими (посміхається). А письменникам-прозаїкам раніше, ніж у 30 років всерйоз стартувати важко, бо це буде юнацька проза. Перша наша книжка вийшла приблизно у 33 роки, вона називалась «Кобзар 2000». Ми почали писати, коли нам було двадцять, а в 33 вона вийшла. Отак рахуйте, скільки ми її писали. Але цей твір вже витримав сім перевидань і досі перевидається, стабільно продається, і тому у нас вийшов ось таких непоганий дебют. Тому, не можна сказати, що це була мрія. А можна сказати, що була напевно доля написати книжку і лізти у цю невдячне і дуже складне діло, яке називається українська література.
- Невдячну?
- Так, бо у нас з гонорарів живуть практично одиниці. І те, не українських, а закордонних. Наприклад, живе Курков з гонорарів, Оксана Завбушко багато пише публіцистики закордоном, Андрухович. І ще з десяток письменників можуть собі дозволити. Всі решта, нажаль, вимушені письменство розглядати як хобі. Тому ця справа невдячна. Але вона вдячна морально, і вона вдячна надіями, бо читач української літератури є свій.
- Розкажіть про процес створювання літературного твору? Як ви удвох пишете книгу?
- Частіше всього ми розмовляємо. В голос розмірковуємо про ідею, про твір, про героїв. А коли ти формулюєш думки вголос, то вони значно більш обдумані, тверді і оцих юнацьких помилок ми дуже швидко навчились уникати. У нас співавторство з братом розпочалось ще у мами в пузі, тому нам легше. Ми один одного розуміємо ще з тих часів. Ліктями штовхалися, боками терлися. Тому для нас це природній процес. Ми всім рекомендуємо завести брата – близнюка (сміються).
Мабуть, хто-небудь знає про попа Гапона? Оце їх аж двоє.
Можна прочитати ще цитати з книги "Щоденник моєї секретарки" на сайті Літакцент: http://litakcent.com/2011/11/02/vantazhte-pomaranchi-bochkam y/ Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Дорогие украинофобы, читайте хорошую литературу - не обязательно украинскую, читайте русскую, английскую - может, и в вас тогда проснется что-то человеческое... Ответить | С цитатой