Вдень своєму надзвичайному ставленню до життя Оленка навчає маленьких вихованців дитсадочка Британської Міжнародної школи, а вночі розповсюджує свій гарний настрій на найгучніших вечірках Дніпропетровська.
18 грудня, у арт-центрі «Квартира» Оленка Кольорова пішла іще далі, та влаштувала власну вечірку, яку присвятила відкриттю своєї фотовиставки азіатських фото. Саме там нам і вдалося перекинутися з нею кількома слів.
Оленка, я знаю, що ти не можеш довго сидіти на одному місці та дуже любиш відвідувати нові міста. Чим саме тебе так приваблюють мандрівки?
Оленка Кольорова: Я дуже люблю мандрувати ! Для мене це унікальна можливість пізнати новий світ, нову культуру, нові кольори. Мандрівки не просто приносять мені радість та відчуття щастя, вони дарують мені не аби яке натхнення на подальше життя.
Ти відвідала дуже багато країн, але темою свої фотовиставки вирішила зробити Азію. Чому?
Оленка Кольорова: Мандрувати до Азії я почала лише у цьому столітті. Початок таким подорожам поклав дзвінок товариша мого сина, який мешкав у Китаї, та одного разу просто запросив мене до себе у гості. Друга моя поїздка до Азії також була у Китай - до Шанхаю і Бангкоку. Мені там сподобалось, але справжнє захоплення цією частиною світу виникло лише після того, як я відвідала Філіппіни. У дитсадочку, де я працюю, була дитина, мама якої походила з Філіппін і одного разу вона мені запропонувала сумісну подорож до своєї Батьківщини. Звичайно, спочатку я подумала що не можу собі цього дозволити, але у результаті бажання побачити цю країну все ж - таки взяло вершки. Це була така нагода, від якої я просто не могла відмовитись. Тим більше якраз у тому році мені виповнилось п'ятдесят, тож я і подумала: що я на честь ювілею не можу дозволити собі цей невеличкий подаруночок? І я поїхала, а за разом відвідала і Гонконг, бо знаходячись до нього так близько, чом би його було не відвідати? Так розпочалася мою любов до Азії. Вона для мене дуже близька, і тому у цьому році я знову її відвідувала, тільки вже на Балі. І ти знаєш, я така щаслива, що обрала саме Балі. Це дивовижне місце - море, культура, та храми там абсолютно органічно поєднанні поміж собою.
Але ж ти любиш змінювати не лише країни своїх відпусток, а ще й країни, у яких ти живеш. Скільки країн світу ти можеш назвати своїм домом?
Оленка Кольорова: Я народилася в Англії, жила у Німеччині та Канаді , сьогодні мій дім - Україна.
І невже тобі зовсім не сумно прощатися з країною, у якій ти провела декілька років? Адже там залишаються твої друзі і частинка твого життя.
Оленка Кольорова: Я завжди говорю: там де я є – там є дуже добре, незалежно від країни, бо їх взагалі не можна порівнювати. Наприклад, тепер мені було би дуже тяжко думати про Англію , як про свій дім. Взагалі-то, от вона мені ніколи і не подобалася, точно. Але, якби чомусь я знов почала там жити, то напевно і в Англії би знайшла своє коло і привід для радості.
Але чим тебе могла причарувати Україна? Половина з тих, хто тут народився тільки і мріють про те, щоб скоріше покинути цю країну та виїхати за кордон у пошуках кращого життя.
Оленка Кольорова: Ой, я жила там. Я жила поза межами України 45 років, і для мене Європа вже не є чимось цікавим , як для багатьох інших. Може у це і складно повірити, але в Україні є певна екзотика і це мені дуже подобається! Ну де ще тебе розбудять у поїзді, бо за півгодини санітарна зона і саме тому всім конче терміново потрібно сходити до туалету? В Україні навіть на базар ходити цікаво, там такі колоритні продавці. Зазвичай, коли я там з'являюсь, всі оточуючи сприймають мене за полячку та починають допитуватись - чому я тут живу? А я відповідаю їм так саме як і тобі: я завжди там, де є добре. Я дійсно так відчуваю, бо якби мені тут не подобалось, я би точно вже покинула цю країну. Але в Україні гарно - тут дуже багато душевних людей і цікавих місць. Наприклад, коли я жила в Мюнхені, то мала можливість, витративши лише пару годин, потрапити до Венеції, і я в тій Венеції навіть вже не знаю скільки разів була – і на бієнале, і на карнавалі, я там вже все бачила. А в Україні мені іще і досі цікаво.
А щодо твого зовнішнього вигляду та стилю життя? Ти дуже колоритна, не помітити тебе важко, але в Україні ніхто не одягається так яскраво, ніхто не відвідує молодіжні вечірки у п'ятдесят. Ти знайшла людей, які спокійно сприйняли тебе з усіма твоїми звичками та стилем життя ?
Оленка Кольорова: В Україні дуже багато людей мене сприйняли такою, якою я є, і я цьому дуже рада. Я розумію, що для багатьох я є трохи дивною. Тому що більшість думає як? Якщо тобі вже понад двадцять років, то ти обов'язково повинна бути одруженою і робити кар'єру, ну а якщо тобі вже двадцять п'ять – тридцять, то ти взагалі вже дуже доросла і дуже солідна. Але я знаходжусь в Україні у групі альтернативних людей, вони трохи не такі, як всі інші. Вони цікавляться чужим кіно, світовими художниками, подорожами по світу. Вони мене дійсно розуміють, тому що і самі живуть трохи інакше. І то є дуже прикольним! Але, нажаль, все ж таки трапляються і протилежні випадки, коли на вулиці я зустрічаю групи людей, які йдуть і відверто гигикають з мого вбрання, але я не зважаю на них уваги. Я завжди думаю про таких: так, у групі ти сміливий, а якби ти був сам, то 100 % пройшов би мовчки. Бо насправді такі люди мало чого з себе уявляють, вони не є ніякими героями чи цікавими особистостями, я навіть не ображаюсь на них.
Зустрічала таких саме яскравих людей, як і ти?
Оленка Кольорова: Так, одного разу мені друзі розповіли, що у Німеччині , на барахолці вони бачили когось у яскраво-помаранчевому вбранні, і я пішла туди спеціально, щоб побачити цю людину на власні очі. Це виявився чоловік з Румунії. Але, щодо мульті-кольорів які я ношу, то я дійсно дуже мало бачила людей, які б були такими ж екстремальними. Адже у мене кольори не тільки у одежі, вони в моїй хаті та у кожній моїй речі. Вони для мене – це щось позитивне. Я сама себе тішу за допомогою цих кольорів, та сама собі роблю радість з різних дрібниць. Наприклад, коли я готую собі каву-лате, завжди малюю на ній маленьке серденько із карамелі. Не важливо, хто саме знаходиться поруч зі мною у цю мить. Я сама для себе роблю те серденько, я роблю його, щоб зайвий раз посміхнутися та потішити саму себе. З кольорами та ж сама історія.
А твій син Зорян перейняв у тебе цю тягу до яскравого?
Оленка Кольорова: Ні, Зорян любить класику та елегантні костюми. Але, незважаючи на це, він сприймає мене такою, якою я є. Навіть більше, у дитинстві Зорян завжди був дуже гордий, що його друзям справді подобалось приходити до нас у гості, і що їм так подобається його мати. Він дуже душевний. І коли іноді мені буває трошки сумно, він завжди говорить мені: ти знаєш, мамо, якщо у тебе виникнуть якісь проблеми – ти завжди зможеш зі мною поговорити. І це є правдою, бо ми з ним навіть більше ніж просто мама та син, ми як добрі друзі.
На новорічні свята куди збираєшся?
Оленка Кольорова: На новорічні свята я їду до своїх батьків у Англію, там збирається уся наша родина. Це буде велика сімейне свято з дуже цікавим дрес-кодом. Бо моя родина також є унікальною і любить цікаві свята. Я люблю зустрічатися у родинному колі, і завжди говорю, що я дуже вдячна своїм батькам за те, що народилася я саме у них, бо вони у мене дуже душевні.
Ну, вдалих тобі свят! Може бажаєш побажати щось на останок тим, хто буде читати це інтерв'ю?
Оленка Кольорова:Я би побажала, щоб всі, по можливості, були позитивні та оптимістичні, та нарешті навчилися тішитись якимись маленькими речами. Треба зрозуміти, що на світі є радість.
Я хочу, щоб люди навколо мене вміли посміхатися першому снігу або запаху морозного ранку. Може це і банально, але я бажаю, щоб був мир на цьому світі, щоб був позитив.
Щоб усі ми один одного любили. Щоб все було просто бо-о-о-м-ба!