Як «Борода», «Чорнобаєв» та «Друід» дають відсіч окупантам

Щоденно та цілодобово дніпровські герої ТРО захищають незалежність України.

У кожного з них був свій шлях до окопів передової.

Хтось, як командир розрахунку 120-мм міномета 108-ї окремої бригади ТРО ЗСУ з позивним «Чорнобаєв» та навідник з позивним «Друїд», разом несуть службу з перших днів широкомасштабного вторгнення.

А ось командир відділення тієї ж бригади Володимир «Борода» ще недавно і гадки не мав, що буде призваний на фронт.

Про долі героїв нашого часу розповіли у 108-й бригаді ТРО ЗСУ:

«Ми з перших днів з «Чорнобаєвим». Я на день, чи на два пізніше прийшов за нього. Тому ми вже як сім’я, ми вже як брати. Дуже здружилися, зжилися, і розуміємо друг друга з полу слова», — розповідає «Друїд».

Обидва до війни працювали у вугільній промисловості та обидва добровільно стали на захист своїх сімей, домівок, України. Наразі мінометники воюють у складі 108 бригади ТрО ЗСУ.

«А хто, як не ми? Хто буде захищати нашу землю, нашу Україну, нашу незалежність? У мене такі принципи. Я українець, я люблю свою країну, хоч побував у багатьох місцях, але люблю свою землю, люблю свою Україну!», — говорить командир розрахунку.

На початку служби військовослужбовці працювали на меншому мінометі калібру 60 мм: «Навчилися на 60-му спершу, потім 82-й, і отак пішли наверх. На 120-му з 2023-го року. Колектив за ці роки дуже злагоджений. Всі спеціалісти свої справи, нічого не можу сказати, всі гарно працюють».

«Друїд» запевняє, що настрій у розрахунку завжди піднесений бойовий і в будь-який час воїни повинні бути готові до виконання завдання.

«Коли нам поступає команда на працю, одразу кожен в розрахунку знає свої задачі. Виконуємо досить швидко і досить влучно потрапляємо в ціль. Уже досвід у нас за ці роки з’явився, тому у нас результативність висока», — говорить воїн 108 бригади ТрО ЗСУ.

Командир відділення Володимир "Борода" був мобілізований у Дніпрі. На військовій службі з серпня 2024 року.

- «Срочки» не служив, тому не думав, що доведеться йти на війну, - каже він. - Жодного армійського досвіду, та для себе вирішив: якщо мобілізують, переховуватися та ухилятися не буду. Вважаю, що чоловіки мають стояти стіною за рідних і близьких.

«Борода» справляє враження впевненої у собі людини. Думки викладає чітко та гучно. Все стає на місця, коли з’ясовується, що родом він з Вугледара, що на Донеччині. Працював шахтарем…

- На жаль, моє рідне місто давно в окупації, закинуте, - каже Володимир. - Усе своє свідоме життя я жив у Вугледарі. Й АТО там пережили з родиною… З початку вторгення росії дружина з дочкою – у Німеччині. Матір – також за кордоном. Я – на фронті. Ось так розкидала нас ця війна!

Попри те, що «Борода» порівняно недовго у 108-й бригаді тероборони, він вже встиг себе проявити. За лідерські якості призначений командиром відділення. Дарма, що солдат, у колі побратимів його поважають і шанують. Він успішно пройшов «учебку» і одразу до батальйону «Степових хижаків». Як командир він - відкритий, прямий та й за словом у кишеню не лізе.

- Що Вам врізалося у пам’ять за цей час на війні?

- Позиція «Єнот» на Донеччині! Там ми були постійно під скидами, мінами, «артою». Спочатку, здавалося, терпимо, але згодом все змінилося кардинально, - згадує «Борода». - Як заходиш на позицію – позаду постійні розриви, немов у кіно зі спецефектами! І виходиш - так само. Дуже небезпечно. Мали чимало «300-х».

Воїн розповідає, немов скибку відрізає:

«До позиції ще 2 км, а вже приліт мін, ближче підходиш - ще жорсткіше. Ворожі «пташечки» у повітрі працюють. А тут ще поле слід перебігти – метрів 500 до «Єнота» – під артобстрілом та мінами… Тому я називаю ці переходи: «кіно зі спецефектами». Ти біжиш, а неподалік тебе все вибухає. Справжнісінький голлівудівський блокбастер! Один порятунок – треба бігти, і чим швидше тим краще. Змінювалися на позиції воїни через кожні три доби. Позицію тримали мужньо! І фізично, і психологічно було важко. А ще - поранення. Чимало побратимів довелося евакуйовувати».

- Ви також витаскували пораненого товариша?

- Так, було. Ми з ним на посту чергували. Ворожий дрон здійснив скид. Моєму напарнику не пощастило. Зачепило верх голови уламком міни. Зараз у лікарні, видужує. Живий, слава Богу! Евакуювали ми його по «сіряку», під дощем. Це нам лише на руку зіграло. Тому що під дощем «пташечки» противника не бачать, та й загалом майже не літають. Краплі дощу заливають камеру.

- Допомогу товаришу надавали особисто?

- Звісно. Такмед проходив в «учебці», так що розумів, що треба промити рану, перебинтувати. Щоб не морозило, накрили його термоковдрою. Тоді ж була осінь. До приїзду «еваку» від побратима не відходили.

- Чи довго чекали медиків?

- Декілька годин. Ми сповістили по рації: «У нас «300-й, стабільний, однак поранення у голову». Нам відповіли, що «евак» виїжджає. Дощ йшов – дороги розмило. Крім того, під’їздні шляхи - під обстрілом. Нашим медикам довелося чимало просуватися пішки. Ми зі свого боку вийшли назустріч. Тягнули пораненого товариша на ношах майже 2 км. Попри всі ризики вийшли – зустріли наших «ангелів».

Таких випадків траплялося багато, майже чи не щодня. Потім після групи «Бороди» на «Єнот» зайшли інші бійці. Розповідали, що їх накривали «артою» протягом декількох годин. А потім, коли почали виходити, один з бійців наступив на російський «лєпєсток» - протипіхотну міну, заборонену Женевськими конвенціями. З’ясувалося, що під час обстрілу противник порозкидав їх з дронів…

Позиція «Єнот» надовго у пам’яті «Бороди»!

Нині, після не тривалого перепочинку, «Степові хижаки» знову на Донеччині, тримають оборону у запеклих боях з російськими загарбниками.

- Хочеться просто, щоб все закінчилося, - каже Володимир. – З яким би задоволенням я зустрівся з дружиною, дитиною та мамою! - І ще додає: На війні важлива роль належить людям, які надають допомогу та підтримку. У нашому батальйоні – це наші капелан та психолог. Тому хочеться подякувати отцю Миколаю, який з нами в окопах, та психологині Марині. Між собою ми її називаємо - наш «позитивчик».

Фото 108 бригади.