Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нагородив лейтенанта Ігоря Царенка з Дніпропетровщини

Що змушує людину не зупинятись навіть тоді, коли зупинитися простіше? Лейтенант Ігор Царенко добре знає відповідь.

Про історію Ігоря розповіли в Дніпропетровському обласному ТЦК та СП.

Він родом із Криворіжжя. У 2012-му проходив строкову службу, а вже з 2014-го воював у складі 17-та окрема танкова Криворізька бригада імені Костянтина Пестушка та 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи. Пройшов Дебальцеве, легендарну позицію “Валєра”, брав участь у боях під Попасною.

У 2015 році — демобілізація та повернення до цивільного життя. Працював старшим агломератником на “Криворіжсталі”. Аж до 24 лютого 2022 року.

Тоді він щойно повернувся з нічної зміни й мав виходити у відпустку. Натомість, став на захист Батьківщини — спочатку без форми, просто допомагаючи будувати блокпости, роздавати речі зі своїх АТОшних запасів.

“У мене дуже душа боліла за це все”, — згадує Ігор.

Ймовірно, саме це і не дало йому залишитися осторонь.

Ще будучи цивільним, Ігор опинився на блокпості поблизу Шестерні, коли позицію накрив танковий обстріл. Ситуація була напруженою, але він не розгубився — взяв до рук РПГ і відкрив вогонь у бік противника.

“Зрозуміло, що я не дістав — дистанція була трохи велика. Але відповідь дав”, — каже Ігор.

Це рішення — не з обов’язку, а з внутрішньої потреби діяти.

У квітні 2022-го долучився до 129 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ. Став одним із перших бійців новоствореної механізованої роти. Пройшов шлях від навідника до командира. Його підрозділ брав участь у боях під Високопіллям, Архангельським, Трифонівкою, обороняв позиції на Запорізькому напрямку та під Авдіївкою.

Під час Курської операції Ігор неодноразово діяв у надскладних умовах. Після одного з боїв отримав наказ узяти під командування два взводи — і повів їх пішки на позиції, звідти — далі на штурм.

Восени 2024 року, під час бойового виходу, його підрозділ потрапив під щільний вогонь. Евакуація поранених з позиції здавалася неможливою — техніку підбили FPV-дрони, навколо працювали міномети. Але Ігор зумів вивести дев’ятьох поранених — пішки, вночі, непомітно для ворога. Довів до безпечної зони, організував стабілізацію, тримав оборону, поки не прибуло підкріплення. Серед врятованих — ті, хто сьогодні знову в строю.

За цю операцію Ігор Царенко був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ — “Срібний хрест”. Вручив нагороду особисто генерал Олександр Сирський.

У листопаді 2024 року Ігор підірвався на міні та втратив ногу. Після лікування та реабілітації повернувся у стрій — тепер на протезі, але з тією ж рішучістю. Командує ротою, готує особовий склад, продовжує воювати.

Це не історія про гучні заяви. Це — про спокійну впертість, досвід і внутрішню силу. Про тих, хто, як Ігор, не чекає кращих обставин — а діє.