Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
До будівництва греблі ДніпроГЕС та інших гребель у річці Дніпро ловили фантастичних риб, а рибалка виглядала зовсім інакше.
Цього року у річці Дніпро вперше за багато десятиліть зафіксували повернення двох видів риб – осетрів та оселедців. Про ці випадки розповідав Міський сайт.
Вже більше двох років після руйнування Каховської ГЕС у тваринному та рослинному світі найбільшої річки України відбуваються глобальні зміни.
До чого все це призведе через роки, передбачити неможливо...
А тим часом у групі «Історія України в ретро світлинах» поділилися цікавими фактами археологічної експедиції 1931 року та розповіли про те, як і яку рибу ловили на околицях нашого міста майже 100 років тому:
«1931 рік, учасники Дніпробудівської археологічної експедиції та мешканці села Вовніги ловлять рибу на Вовнизькому порозі (Дніпропетровська область)
Автор фото - експедиційний фотограф М. Залізняка.
Безліч археологічних знахідок на стоянках і поселеннях, що ними буквально всипані береги Дніпра, свідчать про величезну роль рибальства в господарстві давніх мешканців Запорожжя, починаючи з новокам’яної доби. Серед подібних знахідок – кістяні, бронзові та залізні гачки найрізноманітніших розмірів, остроги, кам’яні грузила для тенет, дерев’яні човни-довбанки та риб’ячі хребці – іноді досить великі.
У господарстві запорозьких козаків рибальство займало надзвичайно важливе місце й було джерелом великих прибутків. По всіх землях Війська Запорозького були розкидані «рибні заводи», на кожному з яких працювали ватаги з кількох десятків найманих робітників. Найбільшим з них був Гард на Південному Бузі, де у ХVIII ст. розташовувався центр Буго-Гардівської паланки. Власне «гардом» називається дамба з невеликих каменів, якою запорожці перегороджували русло й занурювали на дно тини для виловлювання всієї риби, що йде річкою. Серед тисяч маленьких козацьких куренів, де жили рибалки-зимівчани, чимало було й на Хортиці. Балка Чавунова та острівець Розстебин отримали назви від козаків-рибалок Чавуна та Розстеби, що жили у цих місцях. Іноді козакам в риболовлі допомагали… річкові видри! Зловивши маленького звірка, запорожець приручав і вирощував видру, яка, здобувши рибу в річці, поверталася з нею до господаря, роблячи це кілька разів підряд.
Майже через півтора століття після знищення Січі, у 1917 р., історик Яків Новицький описував таке рибне багатство Дніпра, яке сучасному запорізькому рибалці здалося б неймовірним. У ті часи біля острова Хортиці водилися: пічкур, в’юн, минь і марена, оселедець, чехонь, білизна та синець, в’язь, краснопірка, густера й лящ, лин, карась, короп і сом, щука, йорж, окунь, судак і нарешті… осетер!
На Нижньому Дніпрі найбільшою і найнебезпечнішою рибою був і залишається сом. Ще у 1920-і рр. його ловили, зокрема, за допомогою «клопи́ла». Це дерев’яне знаряддя, один розширений кінець якого нагадує задню кінську ногу з копитом. Спритний рибалка у невеликому каючку підгрібає до місця над ямою, де ховається сом. Одною рукою він працює маленьким веслом, а іншою клопить – вдаряє клопилом об воду, створюючи звуки,подібні до тих, що їх видає самиця-сом, звучи самця. При цьому шнур із гачком і принадою з м’яса черепахи рибалка затискує власними зубами. Як тільки рибина завудилася, шнур кидають, щоб сом «погуляв», а потім добивають його «підбурком» – довгим гаком. Цей прийом дуже небезпечний. Розповідали, що в одного рибалки коло Лоханського порогу сом, смикнувши шнура, вирвав два зуби. У с. Мар’їнка за Ненаситцем старий Кузьма Макеїв «наклопив» до себе штук двадцять великих сомів, що почали крутитися навколо каюка. Злякавшись, рибалка швидко погріб геть, та соми погналися за ним, і він ледве втік. Після цього випадку старий понад місяць прохворів на нервову хворобу й назавжди покинув клопити.
Ходили легенди, як соми не лише нищили снасті, а і їли телят та навіть людей. Ними лякали маленьких дітей: «Тікай, он за тобою сом женеться!». Іноді рибалкам доводилося вступати з ними у двобій при різних катастрофах. Наприклад, коло Вільного порогу сом перекинув човна й відкусив рибалці руку. Після цього того чоловіка прозвали «сом’ячим недоїдком»...
Найціннішою рибою була «красна риба» – осетри, ловленням яких займалися спеціалісти «краснорибці», що вміння своє передавали від батька до сина. Осетрів більше ловилося на Вовнизькому порозі та особливо – на Ненаситці, де, як казали, була їхня «столиця». По весні, коли велика вода, й коли осетер ішов з моря у Дніпро, для ловлення застосовували самолови. Це шнур довжиною до 200 м з прив’язаними до нього на рівній відстані кількома десятками кісок з величезними гаками, а також кількома каменюками для занурення під воду. На ніч самолови кидали в обмілях, куди осетри заходили відпочити від бистрі. Ловити осетра було справою важкою й навіть небезпечною. Бувало, коли трапиться рибина до 80 кг вагою, то може потягнути човен, як мотором, а то й перекинути його. Недарма всі рибалки ставилися до краснорибців з великою пошаною.
Непоправної шкоди рибним багатствам Дніпра завдало гідротехнічне будівництво у ХХ ст. Вже у 1927 р. рибалки дуже скаржилися на Дніпрогес, зведення якого тільки-но почалося. Якщо у 1922 р. в одному Вовнизькому порозі впіймали 95 осетрів, то у 1927-му, у двох порогах, Вовнизі й Ненаситці – не більше двох десятків цих коштовних рибин. У 1928 р. осетри зникли з Ненаситця, а потім і з усього Надпорожжя. Незабаром після того, як у 1950-му почалося будівництво Каховської ГЕС, й на Великому Лузі Запорозькому від осетрів не залишилося нічого, окрім назви залізничної платформи Осетрівка. Надалі, через постійне погіршення якості води створеного на місці Лугу Каховського водосховища рибопродуктивність цього штучного «моря» невпинно знижувалася.
Великі зміни на Нижньому Дніпрі відбуваються внаслідок трагічних подій, свідками яких усі ми є сьогодні. 6 червня 2023 р. окупанти знищили Каховську ГЕС. Після цього перше в Україні за об’ємом і друге за площею Дніпрове «море» катастрофічно швидко осушилося й уже за кілька тижнів почався неочікуваний, неймовірно бурхливий процес відновлення Великого Лугу.
Незабаром сталося ще дві історичні події: 5 травня 2024 р., на Великдень, вперше за 70 років біля Хортиці побачили осетрів, а 6 червня – оселедців!».
Фото зі сторінки групи «Історія України у ретро світлинах»