Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Інтерв'ю з архітекторкою та урбаністом.
Уявімо, що ми забудовники і хочемо звести у центрі Дніпра новий будинок. Чи погоджує хтось його фасад і те, як він «вписується» у міське середовище? "Місто і річка" розпитали про це урбаніста Руслана Ширінова і архітекторку Наталю Каширіну.
Перше, що роблять забудовники, коли вирішують звести нову будівлю – визначаються з ділянкою, шукають інформацію про неї в кадастровій мапі (це велика карта, що описує право власності на земельні ділянки) та оцінюють її економічну привабливість.
«Найвигідніше будувати щось на транзитних шляхах, там, де є люди. Центральна частина міста для цього ідеальна», – говорить Наталя Каширіна, співзасновниця архітектурного бюро FILIMONOV & KASHIRINA architects. Після того, як забудовник визначився з тим, що він будує, й з ділянкою, він іде до архітектора, аби той пояснив, що на ній можна звести за всіма нормами.
З передпроєктними проробками забудовник вирушає у Головне архітектурно-планувальне управління, розповідає там про свої наміри і отримує необхідні документи.
«У нас є генеральний план, зонінг міста, лінії, обмеження забудови, водоохоронні зони…І є спеціальний документ «Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки», в якому прописують всі моменти, на які забудовник має звернути увагу перед початком робіт», – пояснює Наталя. Щоб його отримати, треба зібрати комплект документів по обраній ділянці. Цікаво, що у Дніпрі «Містобудівні умови та обмеження» часто видають після спеціальних громадських слухань – містобудівних рад, на яких архітектори, пожежники та інші фахівці обговорюють нові великі об’єкти.
«Ми до цих обговорень готуємося, – пояснює Наталя як членкиня комісії. – Якщо містобудівна рада вирішує, що проєкт слабкий, вона повертає його на доопрацювання. Забудовник іде щось переробляє, знову приходить… Можемо і три рази його розвертати. У підсумку проєкт має бути прийнятий до подальшої розробки і отримати «Містобудівні умови та обмеження»». Крім них, забудовник отримує також технічні умови для підключення до інженерних мереж міста.
«Там прописано, наприклад, який діаметр каналізації нам потрібен тощо…Будинку має вистачати всіх ресурсів», – говорить Наталя.
Після публічного обговорення забудовник отримує ще й спеціальне рішення міськради, в якому вказано, скільки квартир має бути у будинку, якщо він житловий, яка площа і висота забудови, інколи – який має бути матеріал фасадів.
«Такого документу немає в інших містах. Це ще один спосіб контролювати забудовників з боку влади, – говорить Наталя. – На виході є два важливих папірця. Далі забудовник робить проєктну документацію, ескізи і отримує дозвіл на будівництво, яке контролює або місцева, або київська інспекція архітектури та містобудування».
Це ідеальний механізм співпраці усіх учасників процесу забудови, який, на жаль, не завжди працює.
«Держава прописала, як має бути, але в той самий час не створила важелів жорсткого контролю», – говорить урбаніст Руслан Ширінов. За його словами, у Дніпрі зʼявляються «невписані» у міський простір будівлі, оскільки забудовники або не проходять через містобудівну раду, або показують на ній одне, а будують інше. Буває, що взагалі зводять нові будинки майже без жодного необхідного документу.
«Красиво щось чи ні – це завжди чиясь суб’єктивна думка», – говорить урбаніст Руслан Ширінов. Він каже, що зовнішній вигляд нової будівлі – це площина, яка не нормується. Є архітектори, які показують на містобудівних радах дизайн фасаду, але цим вони зазвичай тільки дають привід для професійного батлу.
«Буває нам презентують супер-мега-візуалізації, якісь фасади за 300 мільярдів доларів на третій чи четвертій лінії від магістралей і площ, і ми одразу бачимо, що їх неможливо такими зробити», – підтверджує Наталя. Вона говорить, що на містобудівних радах вирішили оцінювати тільки технічно-економічні показники, оскільки їх, на відміну від зовнішнього вигляду, можна виміряти без суб’єктивної оцінки.
Водночас існують чіткі вимоги по об’єму нової будівлі, якщо вона з’являється в історичному оточенні.
«Маса нового будинку не повинна задавлювати історичне середовище, – пояснює Наталя. – А вже якого кольору у ньому фасад та вікна – відповідальність архітектора».
Загалом для того, щоб «вписати» новий будинок поміж двох старих, можна піти двома шляхами.
«Перший – це коли «веде» історична будівля, а новий будинок – просто фонова забудова, яка її відтіняє. Другий варіант – це коли сучасну будівлю навпаки роблять помітною, щоб підкреслити контраст з історичною», – говорить Наталя Каширіна.
Їй більше до вподоби другий варіант. Архітекторка вважає, що Дніпро взагалі є столицею сучасної архітектури. А ще Наталя радіє, що у нас не стилізують нові будівлі під старі, як в Одесі та Києві. Там достатньо поширеною є практика, коли в нові ЖК додають «пінопластові» вензеля і колони, роблячи їх псевдоісторичними двадцятиповерховими «дохідними домами», яких раніше просто не могло існувати.
«Це паплюження історії, – впевнена Наталя. – Ідучи по вулиці, людина має розуміти, що один будинок побудований п’ять років тому, а інший – реальний «старічок», який бачив Другу світову. Коли вони схожі – це для мене як бабусю ботоксом покрити – добре, але не те».
Руслан Ширінов говорить, що існує стиль сучасний історизм, але в його межах нові будинки мають бути не просто схожі на історичні візуально, а ще й ідентичні їм по пропорціях.
«Мені не подобається цей стиль, хоча я бачив хороші приклади у Європі. Там це виглядає краще, ніж те, що роблять в Одесі, коли новобудови просто мімікрують під будівлі, яким сотні років», – говорить Руслан. Наталя ж впевнена, що нюансно або контрасно, але історичні будинки необхідно відділяти від нових.
Руслан Ширінов показує, як історичні й сучасні будівлі співіснують у Дніпрі.
Будівля на розі Старокозацької і Короленка.
Цим об’єктом у 2013 році займалось архітектурне бюро, в якому працює Наталя. Ось, що вона розповідає: «До нас звернувся замовник, у якого вже був відлитий каркас. Створюючи проєкт, ми орієнтувались на історичний будинок поруч: зберегли пропорції фасаду, зробили таку ж кількість поверхів. Але на противагу фронтону зробили «антифронтон», на противагу великій кількості декору – стилізували тільки карниз».
«Будівля на Володимира Великого. Здається, це 2005 рік, для нульових дуже сміливе рішення – зберегти співрозмірність з історичною будівлею, не робити сучасну вищою».
Будівля на розі вулиці Короленка та Троїцької площі.
Будівля на вулиці Філософській.
«Фасад сучасного будинку на розі Короленка і Старокозацької (на Короленка, 10) в даному випадку нічого не імітує, навпаки – він контрастує з історичною будівлею. Але архітектурне середовище все одно виглядає гармонійно».
«Триповерхова новобудова на Короленка, 15, яка відтіняє історичні будівлі, ніби віддає їм першість, при цьому не мімікруючи під них. За стилем сучасна будівля нагадує дуже спрощений класицизм».
«Це ЖК “Троїцький” – пам’ятка архітектури місцевого значення. А поруч із ним – сучасний будинок у стриманих кольорах, співрозмірний історичній будівлі».
Руслан показує приклади і з Європи.
Розглядаючи фотографії з європейських міст, Руслан і Наталя сходяться у думці, що там належну увагу приділяють підтриманню історичних будівель у гарному стані.
«Відтворити щось історично цінне набагато дешевше, ніж зберегти, – говорить Наталя. – У європейців великі дивіденди отримують ті, хто зберігає історичні пам’ятки чи цінну забудову. А якщо у таких будівлях люди ще й відкривають щось публічне, направлене на туристів, вони можуть зекономити 60 % на податках. Це досвід Франції. Історичні будівлі треба робити інвестиційно привабливими. Ми намагалися у міськраді домогтися безкоштовного підключення до інженерних мереж тих, хто зберігає історичні будівлі, але в Україні на рівні держави немає потрібних законів».
Наталя говорить, що у нас приблизно 60 % приватизованих історичних пам’яток в той час як у Франції чи Британії – 90 %. Опікуватися такими будівлями дуже складно і дорого, тому потрібно мотивувати забудовників та всіх охочих це робити.
«У Британії та Ірландії, до прикладу, людям пропонують брати в оренду замки на 50 років за 1 євро», – розповідає Руслан.
«Уявіть, як складно слідкувати за замком!, – продовжує Наталя. – До людей, які на це ідуть, періодично навідується комісія, що слідкує за станом пам’ятки. Якщо він погіршується, господарі можуть отримати штраф».
У Європі великі компанії також дбають про історичну спадщину, оскільки це привілейована справа, що сприймається як спонсорство. В Україні старі будівлі – поки що тема-тягар, яка вимагає серйозних вкладень. Хоча Руслан згадує кілька кейсів, коли у Дніпрі ОСББ вигравали гранти на реставрацію не історичних будівель, а радянських «панельок» і приводили їх до ладу. Такий будинок є на проспекті Слобожанського, 1, наприклад.
Архітектори звертають увагу навіть на клімат.
«Там, де не вистачає барв, наприклад, у північних скандинавських країнах, зводять дуже яскраві будиночки у якості психологічної компенсації, – розповідає Наталя. – Хоча регіонам часто просто притаманні певні відтінки та матеріали».
Крім кольорів, під час «вписування» нової будівлі у міське середовище варто зважати на об’єми та пропорції забудови поруч. Якщо вона різновисока, можна спробувати вловити певні рівні, підкреслити висоту деяких будівель.
«Якщо це середмістя і червона лінія, важливо робити активними фасади будинків, аби вони ніби запрошували перехожих до діалогу, – каже Наталя (активні перші поверхи – це магазини, кавʼярні, ресторани тощо – ред.). Архітекторка пояснює, що це не про красу, а про соціальний контроль. – Навіть на околицях активні фасади – це набагато краще, ніж закрита парковка. Завдяки ним сусіди бачать одне одного і спілкуються».
За словами Наталі та Руслана, сучасні європейські проектувальники, створюючи нові будівлі, фокусуються на спільному просторі навколо об’єктів більше, ніж на них самих.
Якщо уявити, що архітектори разом з будівельниками створили будинки, які ідеально вписуються в міський простір, залишається єдине питання – як зробити так, аби мешканці не змінювали їхній зовнішній вигляд? Адже можна встановити кондиціонери, перефарбувати під’їзди, намалювати на них безглузді мурали, а на балконах зробити ліпнину. Чи контролює це хтось?
Руслан говорить, що після здачі об’єкта в експлуатацію архітектори відходять від справ, функція контролю переходить до обслуговуючої компанії або забудовника, що вказаний в паспорті фасаду. У цьому документі зібрані правила встановлення кондиціонерів і скління балконів, інколи зазначені місця для вивісок тощо.
Той, хто хоче змінити фасад, має провести нараду в своєму ОСББ і заручитися підтримкою 50 % мешканців, які підпишуть відповідний папірець. З ним людина йде до міськради і отримує дозвіл там. Буває, що їй відмовляють, але коли справа доходить до суду, найчастіше його виграє позивач. Якщо ОСББ немає, треба розробити паспорт зовнішнього опорядження фасаду, з ним прийти в архітектурно-планувальне управління і також отримати дозвіл на проведення робіт.
«А взагалі там юридична колізія, – говорить Руслан. – Є правила благоустрою міста і регуляторний акт, в якому написано, що втручатися у зовнішній вигляд будівлі можна тільки за наявності паспорту фасаду. Його погодження мало б проходити багато стадій, та нещодавно прибрали обов’язкове затвердження документу в Головному архітектурному управлінні. Тепер мешканець може захотіти збільшити собі балкон або змінити параметри вхідної групи, заплатити архітектору, той намалює все, що завгодно і погоджувати його роботу ніхто не буде».
Для гармонійного «вписування» будівель в міський простір має збігтись величезна кількість чинників, та головне – це якісна і чесна співпраця забудовника, архітектора, міської влади і мешканців.
Якщо всі одне одного чують, дотримуються проєкту, не прагнуть на ньому зекономити і готові піклуватися про результат – місто виглядатиме збалансовано, і нове у ньому ніколи не псуватиме старе.
2