Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Известный архитектор и исследователь истории нашего города Дэн Вейссман показал, как выглядит легендарный ресторан «Маяк» внутри и развенчал мифы, связанные с ним.
Буквально вчера Городской сайт напоминал историю этого ресторана в парке Шевченко и рассказывал о новом документальном фильме, который об этом учреждении общепита и развлечений снял Дэн Вейссман.
Напомним, что в этом году исполнилось 45 лет со дня открытия этого ресторана.
Увы, уже около 15 лет ресторан закрыт, полюбоваться на пока еще уцелевшее его здание можно только снаружи. А в перспективе на месте «Маяка» могут построить высотный многофункциональный комплекс – об этом Городской сайт также рассказывал.
Фильмом Дэн Вейссман не ограничился.
Вместе с друзьями он детально обследовал закрытый ресторан внутри. Тщательно изучил материалы по его истории. И на сайте vasilevsky.eu опубликовал интересное исследование, посвященное развенчанию мифов, связанных с «Маяком»:
Нещодавно мені вдалося оглянути споруду, яка вже встигла стати одним з архітектурних символів міста Дніпра – це ресторан Маяк. Нажаль, на сьогодні ця споруда занепадає і розкрадається...
Наприкінці 1780-хх років козацький осавул Лазар Остапович Глоба продав один зі своїх зимівників графу Потьомкіну – це берег, частина пагорба з гаєм та полем на материкової частини правого берега Архієрейської протоки. Потьомкін наказує збудувати тут палац та парк. Після смерті Потьомкіна сад поступово занепадав і ледь утримувався за рахунок міської влади та катеринославського дворянства. Але все одно це було одне з улюблених місць для відпочинку городян.
У інформаційному виданні «Календарь-Ежегодникъ. Приднепровье» за 1910 рік є сторінка, яка присвячена Потьомкінському парку, на якій зазначено – «В парке играет ежедневно оркестр музыки, показываются картины синематографа и устроено несколько ресторанов и буфетов разного типа».
Цей документ вказує на те, що навіть до ресторану «Аврора» тут існували і інші заклади громадського харчування. Оскільки парк у ті часи був майже не забудованим, а більшість його павільйонів була сконцентрована в одному місці на парковій терасі над протокою, то логічно припустити, що одним з великих павільйонів парку, які можна побачити на фото, міг бути саме ресторан.
З приходом до влади радяншни, у 1925-му році починається велика реконструкція парку, тут активно розвивається інфраструктура, будуються об’єкти дозвілля і сад офіційно набуває статусу – міський парк культури та відпочинку імені Т.Г. Шевченка. Особисто мене приємно дивує той факт, що совєти дозволили назвати парк ім’ям великого українського митця та пророка.
Але більшість великих паркових об’єктів було збудовано тільки в середині 1930-х років.
В тому числі на північно-східному схилі парку десь у 1936-му році будується ресторанний павільйон «Аврора». Будівля мала цегляний фундамент та дерев’яні конструкції. Проіснував ресторан всього кілька років – будівля «Аврори» була зруйнована під час Другої світової війни, від неї залишилися тільки фундаменти, частину яких можна побачити у парку і сьогодні. Шкода, що світлин цього павільйону до нас дійшло мало.
Усі війни коли-небудь закінчуються і усе зруйноване або відбудовується, або натомість нього створюється щось нове. В кінці 1940-х розробляється проєкт післявоєнної реконструкції парку і вже у 1950-му році починається масштабна перебудова парку імені Шевченка. Також за проєктом головного архітектора реконструкції П. І. Антонова, на схилах парку будується новий павільйон ресторану. У «спадок» новому ресторану дістаються не тільки дерев’яні конструкції та схожість арочних віконних отворів – також будівля (тимчасово) отримує ім’я свого попередника – «Аврора».
На межі 1960-1970-хх десятирічь у місті Дніпрі (тоді ще Дніпропетровську) вирував наймасштабніший будівельний бум. Комплексне будівництво берегової частини міста спонукало до реконструкції і інших пов’язаних з нею об’єктів, в тому числі і парк Шевченка було капітально реконструйовано у 1971-1974-хх рр.
На фоні нової набережної і оновленого парку, старий напівзанедбаний павільйон ресторану «Волна» виглядав доволі недоречно. І, авжеж, як тільки стара будівля згоріла, майже одразу у парку почали будувати новий ресторанний комплекс. Вже у 1977-му році на будмайданчику активно працювала будівельна техніка і вже через півтора роки на парковому схилі височіла брутальна вежа нового ресторанного комплексу «Маяк». Керівником проєкту виступила радянська та українська архітекторка Давидова Ельвіна Федорівна.
У багатьох джерелах про цей ресторанний комплекс пишуть що він має шість поверхів. Настав час хоч мені спростувати цей міський міф.
Тут і справді 6 поверхів які функціонували як ресторан, але по факту будівля семиповерхова – останній поверх (повноцінний за розмірами) технічний, він містить у собі вентиляційні камери та ліфтовий машиний зал. Тому у ресторані функціонувало два пасажирські ліфти, також ресторан був обладнаний двома службовими міні-ліфтами для підйому продуктів та готових страв з першого поверху на інші рівні (кожен з міні-ліфтів мав окрему шахту, які розташовувалися обабіч основного сходового блоку).
Дах будівлі – це панорамна локація з якої відкривається шикарний краєвид на місто. Якщо вам доведеться відвідати цю занедбанку – знайдіть можливість потрапити на її дах.
Одним з найпоширеніших міських міфів є твердження, що усі три споруди ресторанів «Аврора», «Волна» та «Маяк» – розташовувалися буквально на одному місті. Іноді читав і гіршу інтерпретацію цього міфу – начебто «Маяк» є перебудованим рестораном «Волна». Настав час спростувати і цей міф.
Я бачу занадто багато відмінностей у цих спорудах – фактично усі ці ресторани були окремими різними будівлями, збудованими у різний час, кожна з них має різні конструктивні і планувальні рішення, їх розташування має відмінності у десятки метрів.
На підтвердження цього раджу прослідкувати кілька шарів на проєкті OldMaps.dp.ua та порівняти зону забудови і конфігурацію плану зі світлинами цих об’єктів, які у вільному доступі в мережі.
Як я писав вище – єдиним виключенням, коли «Аврора» та «Волна» співпадали – і конструктивно і зонально – це випадок, коли споруда ресторану збудованого 1950-му році тимчасово мала ім’я попередника.
Також з дослідником історії міста та осінтером Сергієм Мушенком ми остаточно змогли ідентифікувати фундаменти ресторану «Аврора» 1936-го року побудови. Після перегляду аерофотознімків, я вже знав де шукати залишки цегляних фундаментів ресторану – вони знаходяться на ґрунтовій терасі парка Шевченка між рестораном «Маяк» та кам’яним постаментом на якому колись стояв старий пам’ятник Шевченку. Сьогодні вони виконують функцію підпірної стінки у парку, але все ж таки потроху руйнуються. Цей фундамент має характерний напівкруглий вигин, який колись був частиною тераси ресторану, яку легко впізнати на старому фото, яке знайшов Сергій в мережі.
Також завдяки Сергію і знайденим ним оцифровкам старих довідників та газет вдалося прослідкувати приблизний час перейменування другого ресторану. З них стає зрозуміло, що другий ресторан було перейменовано між 1956-м та 1959-м роками.
Колись ресторанний комплекс «Маяк» вважався одним з найдорожчих за облаштуванням та найкращих у радянському союзі закладів громадського харчування. За весь союз стверджувати не стану, а от у УРСР – саме таким він і був.
Про відомих і заможних людей (та їх дозвілля), які відвідували цей ресторан, я писати не хочу – це ви і самі знайдете в мережі. Скажу лише, що після того як будівля почала втрачати привабливість як ресторан, у 1990-х рр. почали здавати у оренду деякі її приміщення під окремі заходи, і навіть окремі поверхи під дискотеки та нічні клуби, а пізніше тут на 4-му поверсі зробили офісні приміщення.
Останні роки будівля стоїть напівзанедбана, їй встигли побити вікна та спотворити її фасади чисельними графіті. А в середині будівлі стан набагато гірший – там повний роздестрой.
Колись дивовижна будівля все більше стає схожа на примару минулого – вона немов велетень, що присів тай задрімав на скелях над Дніпровськими водами.
Але нещодавно з будівлі зняли охорону, відтепер її постійно відвідують не тільки відчайдухи які хочуть дослідити будівлю та історію, а й вандали, які скручують усе, що можна і таким чином псують будівлю».
Полную версию статьи можно прочесть здесь
Фото и репродукции Дэна Вейссмана с сайта vasilevsky.eu
1