Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Исполняется 130 лет со дня рождения нашего земляка с загадочной судьбой, писателя, историка, археолога, философа Виктора Платоновича Петрова.
Загадки начинаются с его… имени. Виктор Петров был известен по целому ряду псевдонимов – Виктор Бер, В. Домонтович, Виктор Петренко, Борис Вериго. Кстати, многие полагали, что это – разные люди.
В историю Виктор Петров вошел как писатель, вместе с Валерианом Подмогильным основавший жанр украинского интеллектуального романа.
А еще многие считают, что он был… разведчиком.
В честь этой неординарной личности в Днепровском Художественном музее провели лекцию-путешествие, во время которой о судьбе нашего земляка рассказала научный сотрудник музея Ирина Мазуренко.
На этом мероприятии побывала известная исследовательница культурной жизни Днепра Ирина Семенчук, которая поделилась такими впечатлениями:
«Десятого жовтня 1894 року, тобто 130 років тому, в Катеринославі в родині священика народився Віктор Платонович Петров.
Мало хто з мешканців Дніпра знає про цю непересічну найзагадковішу особу. А між тим Віктор Петров (псевдоніми — В. Домонтович, Віктор Бер, Віктор Петренко та Борис Веріґо) - український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог; доктор історичних та філологічних наук. Разом із Валер'яном Підмогильним започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії. А разом з тим і радянський розвідник.
Провідний науковець Художнього музею Ірина Мазуренко запросила на лекцію, присвячену нашому славетному землякові. Вона запропонувала зануритись в атмосферу тієї загадкової постаті і ми почали двогодинну подорож вуличками, героями, настроями та думками повісті В Домонтовича " Без грунту".
Лекцію пані Ірини, втім, як і всі інші лекції, пересказати - все одно, що воду в сите носити. Ії треба вміти слухати і ВІДЧУВАТИ! Людська свідомість вміє мандрувати, а коли їй допомагає такий талановитий гід - це справжня насолода від відкриттів, від відчувань, від нових поглядів та думок. І це неїмовірне почування!
Хочу написати про маленьке відкриття, яке я винесла з лекції.
Яке саме завдання виконував Віктор Петров у Німеччині?
Я враховувала його зацікавленість праслав'янською та готською археологією. Те, що у 1949 році він повернувся, але не в Україну, а до Москви, те, що в 1965 році В. П. Петров отримав Орден Вітчизняної війни та був похований на Лук'янівському військовому цвинтарі, каже багато про що, але.... На лекції було висказане припущення, що Москва бажала бачити В. Петрова у складі уряду України і, навіть, якщо буде можливим, очолити цей Уряд, якщо Україна завдяки Німеччині отримує незалежність від СРСР. Це слушна думка і багато чого пояснює. Справа в тому, що Петров дійсно був ерудованою особистістю, що завжди цінувалось німцями...
Для прикладу приведу такий факт. Під час Другої світової війни він приймає участь у конференції, влаштованій німцями стосовно питання винищення караїмів. Він доказує, що караїмів не можна вважати евреями, оскільки караїми мали аристократіюю. Тим самим він врятовує цілий народ від знищення! Цікаво, а караїми знають про це?..
Отака особистість, наш земляк! Я вдячна пані Ірині за таку насичену подорож! Я вдячна за музику К. Шимановського, яка нас зустрічала на початку лекції. І це теж не просто так».
Фото – Художественный музей и Ирина Семенчук