Даже в самой тяжелой ситуации нашим бойцам помогают любовь к прекрасному.
128-й отдельная Днепровская бригада ТРО объединила людей самых разных судеб и профессий. Но всех их объединяет любовь к Украине и своим родным, ради которых они ушли на передовую.
Даже находясь в разлуке с ближними, бойцы мысленно адресуют им самые теплые слова и даже стихи.
Об одном из таких воинов-романтиков, ветеране 128-й бригады рассказал его побратим, известный днепровский историк Дмитрий Каюк:
«Був черговий мразотний зимовий день на позиціях.
Над головою низькі чорні хмари з яких вже який день поспіль сіє холодний південноукраїнський дощ. Окоп залитий водою. Ноги тонуть в болоті.
Відповідно, на гумових чоботах пудові кімтяхи глини. Сухого на тобі нічого немає. Бушлат, светр, шкарпетки, шапка, спіднє – все вологе. Крижаний вітер проймає наскрізь.
В бліндажі трохи краще. Він також залитий водою, але тут затишно. Чадно горить окопна свічка, під нарами, зробленими з ящиків від б/к, шурхотять миші. Це незаперечне зло. Гризуть геть усе. Зі стелі капає конденсат. Як то воно буває, капає завжди там, де ти намагаєшся трішки покуняти. Поряд хтось гріє консерви. Буває волонтери передають доволі смачні, проте частіше в банках з яскравими імпортними етикетками якась малопридатна для їжі пластикова маса. Але нічого, їмо.
Час від часу, то далі, то ближче гупає важкий калібр. Десь б’є кулемет. Хрипить рація. Хтось когось викликає. Хтось щось відповідає. Все, як завжди. Так буде і через годину, і через дві. Так буде і завтра, і через тиждень.
Фронт застиг. Настрій також застиг. Хлопці мляво беззмістовно про щось теревенять. Аби не мовчати.
І раптом один з них щиро посміхається й починає читати вірші - українську ліричну поезію! Один вірш. Другий. Потім байки Глазового. Читає трохи соромлячись, не дуже артистично, але щиро – від душі. Я був готовий до всього, але поезія в сирому тісному бліндажі на нулі …!!! Не чекав.
- Це для моєї дружини. Я її дуже кохаю, – сказав солдат.
Знайомтеся, друзі, це наш Захар. Я вже колись писав, що більш щирої і добросердної людини не зустрічав. Це правда. Захар завжди шукає (сам!!!), кому треба допомогти. У артилеристів, які нас прикривають, заливає під час злив позицію – Захар розробляє проєкт відводу води в канаву поруч. У «молодих» в аптечках не вистачає ножиць і Захар дзвонить: «Доцент, треба шукати». І так безперервно. Він годинами пояснює новоприбулим бійцям тонкощі бойової роботи: скільки магазинів і гранат брати на позиції, як працювати з «тепліком» і рацією, що має бути в тактичному рюкзаку солдата і багато чого іншого.
Захар - ветеран бригади. Воює з лютого злощасного 22-го року.
Розповідає, що в перший же день Великої війни прийшов на пункт формування. Там записали його дані й сказали, що треба йти додому. Йому пізніше подзвонять. Але Захар нікуди не пішов. Залишився ночувати на подвір’ї. Боявся, що про нього забудуть. Так він став солдатом ТрО м. Дніпра.
Захар - один з найдосвідченіших бійців бригади. Брав участь практично у всіх боях, що їх вела рота. Бачив і пережив усе, що випадає на долю окопного солдата на лісосмугах. Але не зламався, не заскоруз. Зберіг в собі вміння любити.
Ось такий у нас Захар».
Фото Валерия Кравченко.