Відомий художник Дніпропетровщини розповів про свої нові проекти та складнощі творчості під час війни.
У місті Кам'янське відкрилася велика авторська виставка Олександра Чегорки.
Довідка. Олександр Тимофійович Чегорка народився у Верховцевому, український художник, архітектор, член Національної Спілки художників України (1992). Його роботи зберігаються у Міністерстві культури та туризму України, музеї історії Кам'янського, приватних колекціях Дніпра, Києва, Львова, а також у Німеччині, Франції, США у колекції галереї «Базальт» (м. Белград, Сербія). Працює Олександр Чегорка у жанрі модерн із фольклорною його стилізацією архетипічних образів національної міфології. Його роботи неодноразово експонувалися у Дніпрі.
На цій виставці журналістка сайту «Пильний погляд» Ірина Уварова поспілкувалася з відомим художником:
– Цікаво, як і що надихнуло вас на художній проєкт, та більше – на новий життєвий етап творчості – «Малюнки на землі. Малюнки на небі».
Олександр Чегорка: Років з п’ять тому разом з групою художників відвідав легендарну Кам’яну могилу. Це величне місце сили із дивною енергетикою. Взяв пісок у руки, подивився на каміння – відчув потяг — залишити малюнок на землі… Ще нам пощастило що нас пустили до того місця вночі. І було повнолуння. І ми потім вже кожен день робили по 20-30 робіт. Було то легко, то важко, але – натхнення. Як акумулятор, земля допомагала. Вже вдома почав ходити на Дніпро, у нас є чудові заплави, де не так багато людей, а природа просто віщує. То сніг, то якась крупа, то тінь. Так воно і пішло – малюнки на землі – цілком органічно…
Я розумію: мої малюнки на землі не можна назвати лендартом. Митці, що ним займаються, використовують техніку, навіть екскаватори. А я працюю на невеличких діляночках – півтора-два метри. Інколи такі містичні миті стаються: йду додому, до жінчиної мами – вона просто для нас усіх Мама – думаю, котра година? – погляну на годинник, порівняю з самовідчуттям — сходиться, вгадую до хвилини. «Лягти на землю. І чекати. Поки груди проб’є сонячний промінь. І молитися. Щоб дихав зелений листочок».
– Органічним продовженням Малюнків на землі став ваш художній проєкт «Хата – Мати – Птаха», присвячений забутим українським хатам.
Олександр Чегорка: Спочатку розкажу коротко про концепцію цього проєкту. Як на мене, українська хата, то є модель Всесвіту, місце, де формується душа людини. Споконвіку хата виконувала своє природне призначення – формування РОДУ – родинного вогнища, де народжувалися та оберігалися глибинні народні традиції: любов до землі, до батьків, до праці. Розмальована хата нагадувала собою писанку, що увібрала в себе космічний світ. І була як оберегом, так і джерелом духовних знань своїх господарів. Кожна сім’я оточувала себе знаками-оберегами, тісно пов’язаними з Космосом. Цими знаками наші пращури створювали календар життя, що наділяв людей мудрістю та знаннями про ВСЕСВІТНІЙ ЛАД.
Простір української хати, наповнений образами та символами буття українського народу: ікона Божої Матері, геометричні орнаменти та знаки на рушниках, писанках, мальовках — БЕРЕГИНЯ, СВІТОВЕ ДЕРЕВО, РУЖА (восьмираменна зірка), ПІВНИКИ, ХРЕСТ тощо.
До початку 20-х років минулого століття в Україні не було хати без ікони. На покуті у світлиці обрамлена білими рушниками сяяла ПРЕСВЯТА БОГОРОДИЦЯ. Українські Богородичні ікони мають не лише культове призначення, а є окрасою хати, символом душі народу. Богородиця вказує напрямок, на своїх раменах приносить світові «світло від світла». Ця намолена ікона знаходилася в самому серці хати та була берегинею родини. Біля божниці здійснювалися найважливіші сімейні ритуали: хрестини, благословення дітей на сімейне життя, прощання з небіжчиком. Перед Пресвятою Богородицею в українській хаті весь час жеврів вогник лампадки, до якого найчастіше зверталася ЖІНКА-МАТИ, яка була більше перейнята сімейними справами. Жінка була Берегинею сімейних цінностей, і як ПТАХА охороняла своїх пташенят у гнізді, освячувала та берегла своєю Молитвою сімейне життя.
І знаєте, коли художник працює, йому все допомагає. Спочатку вуглем працював по стінах покинутих хат, потім приєднав кольори. Дуже цікавий проєкт, вже декілька років не відпускає. Інколи взимку приїжджали сюди з братом, і хоч Петро не дуже любить зруйновані хати, але все ж надихав мене. «Місяць вилив молоко біле на голос зозулі. Заспівала квітка голосом матері».
– Чи можна вже, хоч коротко, розказати про спільний ваш проєкт з Музеєм історії міста про Кобзарів?
Олександр Чегорка: Мабуть, вже можна, художній проєкт має бути реалізований в серпні, і це буде виставка, присвячена Кобзарям. Є широко відомі дані, що у 30-ті роки збирався з’їзд Кобзарів, але закінчився він трагічно: їх усіх посадили в машини – десь близько 200 чоловік, — і знищили. І от виникла ідея створити художню виставку за участю декілька художників. Директорка музею Наталія Буланова вважає, що це має бути широкий проєкт, на багато років. І перша виставка пройде у Кам’янському. Я вже багато думав над цим проєктом. Міркував, як зробити, щоб мої тексти вписувалися у малюнки.
– Якось змінила вас війна?
Олександр Чегорка: Так. Відповідальність стала більшою. До того ж війна вимагає більш глибинних спроб творити. Раніше у мене було неначе більше тривоги в роботах, а тепер – змінилося – треба трохи радості. І навіть Кобзарська тема, яку думаю робити піском, глиною, чорною землею, матиме виключення: дві-три роботи – радісні. З надією на те, що все-таки країна вистоїть. Неймовірною ціною. Смертями найкращих, сміливих, чесних. Тих, що пішли й уже не повернуться ніколи. Є тривога, важко працювати з кольором. Але розумієш – треба робити. Залишатися на своєму місці. І тут підключаються містичні речі, енергетичні зв’язки поля, віри, любові. Це зможе допомогти, щоб десь на горі вирішили все на користь Перемоги, щоби добро перемогло. Це складно. Тривожно.
– Завжди добро перемагає?
Олександр Чегорка: Та ні, думаю, не завжди. Це складно зрозуміти. Навіть для однієї людини йдуть важкі випробування, але потім вже стає зрозумілим, що це їй це навіщось було потрібно. Проблеми життєві, наприклад у художника, здатні надати якийсь поштовх. Головне – не брехати самому собі…».
Повну версію інтерв'ю можна прочитати тут
Чого він хоче? Ответить | С цитатой