Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
28 червня цього року Україна відзначає 28-му річницю ухвалення Конституції. День Конституції є єдиним державним святом, яке закріплене на рівні Основного закону. Що передувало створенню Конституції України, як вона змінювалась за майже три десятиліття та цікаві факти про неї розповідає "Ми – Україна".
Після розвалу СРСР Україна останньою серед колишніх радянських республік узгодила Конституцію, хоча працювати над нею почали ще до офіційного краху Союзу – після ухвалення Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року.
Шість років напрацьовувався Основний закон і було 15 його проєктів від Конституційної комісії та політичних партій. Своє бачення Конституції мав президент Леонід Кучма. Оскільки парламент "загальмував" із ухваленням парламентської версії, він збирався винести свій варіант на всеукраїнський референдум.
На той момент проєкт, до якого величезних зусиль доклало чимало політичних діячів та який в решті став Основним законом, пройшов перше читання 4 червня 1996 року, отримавши 240 голосів. Через величезну кількість поправок, вимоги голосувати кожну, подальше ухвалення затягувалося. Для того, щоб поправка проходила, потрібно було мінімум 300 голосів.
Згідно із спогадами учасників процесу, запеклі суперечки точилися навколо автономії Криму, статусу російської мови, розподілу повноважень між гілками влади, земельного питання та символів держави.
26 червня 1996 року Леонід Кучма ухвалив указ про призначення волевиявлення щодо свого конституційного проєкту. Серед авторів та прихильників парламентського документу були серйозні побоювання, що окрім конституційного, на референдумі можуть бути інші питання, які суперечать державним інтересам. Зокрема мовне, участь у реінкарнація СРСР, бо цього хотіли ліві. Ходили також чутки про те, що президент готовий розпустити парламент, обраний лише за два роки до того. Тому о 9:00 27 червня ВР увійшла у спринтерський режим: розпочала роботу і завершила її трохи більше, ніж через добу.
"Прошу всіх підтримати. "За" – 315. А тепер можна встати. Є Конституція!" - сказав о 9:18 28 червня 1996 року спікер ВР Олександр Мороз. Це було третє читання, в цілому.
Серед творців Конституції завжди виділяють Віктора Мусіяку, який представляв президента у тимчасовій парламентській конституційній комісії, та Михайла Сироту, який її очолював. Для обох "конституційна ніч" з 27 на 28 червня була далеко не першою. В межах спеціальної парламентської комісії вони працювали над текстом у виснажливому режимі багато днів.
Протягом "конституційної ночі" Михайло Сирота перед голосуванням зачитував кожну статтю майбутньої Конституції з трибуни.
"В 1995 році був прийнятий так званий Конституційний договір, де було сказано: за рік треба підготувати текст Конституції. Цілий рік ми жили за цим договором, а не за Конституцією 1978 року. А там були передбачені величезні повноваження президента, всієї виконавчої влади і так далі. Ми пережили, що хочеш: дію радянської конституції вже латану-перелатану, потім Конституційний договір, а потім йшла дуже могутня і політична боротьба", - згадував Віктор Мусіяка.
"Усі негаразди, які були в Україні, концентрувалися в Києві, під куполом Верховної Ради. Йшла боротьба за те, чи буде українська держава, чи йтиме вона тим курсом, яким йде увесь розвинутий світ? Залишилися найбільш важливі питання, пов'язані з мовою, з символікою, з Автономною Республікою Крим, приватною власністю на землю. 27 червня, коли ми зайшли о дев'ятій годині до Верховної Ради, ми розуміли, що або ми, не виходячи з Верховної Ради, завершимо прийняття Конституції, або що в Україні не буде Конституції", - говорив Михайло Сирота.
69 разів Конституційний Суд України ухвалював рішення про тлумачення Основного закону. Рекордну кількість – у 2002 році.
7 разів до Основного закону вносили зміни Верховною Радою та ще 1 раз Конституційним Судом. Перша зміна – конституційна реформа 2004 року, коли відбувся перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. Саме цю реформу і забракував КСУ у 2010 році через порушення процедури. Обидва рази форма правління змінювалася під інтереси віктора януковича: спершу, коли він став прем'єром, потім, коли став президентом. До парламентсько-президентської форми правління змінами до Конституції Україна повернулася у лютому 2014 року.
Найбільше змін до Основного закону внесли у 2019 році. У лютому закріпили євроатлантичну інтеграцію, а у вересні змінили статтю 80 – прибрали норму про недоторканність нардепів.
Президенти України з різною результативністю намагалися змінити та змінювали Конституцію.
Леонід Кучма виступав із ініціативами двічі. Вперше у 2000 році, коли на цьому рівні хотів закріпити результати всеукраїнського референдуму: про право президента на розпуск ВР в разі відсутності коаліції протягом місяця або неприйняття бюджету протягом трьох місяців, про позбавлення нардепів недоторканності, про скорочення нардепів з 450 до 300, про формування двопалатного парламенту. На підтримку проєкту не вистачило голосів. Конституційна реформа 2004 року, про яку ми вже згадували, була ухвалена. Окрім парламентсько-президентської форми правління, вона передбачала пропорційні вибори до ВРУ, більший строк повноважень парламенту – 5 років замість 4, формування Кабміну коаліцією, виконання спікером ВРУ повноважень президента, якщо ті припиняться достроково.
Спроби Віктора Ющенка змінити Конституцію не вдалися. Не пройшла ініціатива про призначення гарантом суддів КСУ у 2008 році. У 2009 році був наданий новий варіант Основного закону, яким, зокрема, передбачалося створення двопалатного парламенту.
віктор янукович, а точніше нардепи від партії регіонів, домоглися скасування конституційної реформи 2004 року через КСУ. Окремо було проведено зміни про п'ятирічний строк повноважень ВРУ та про строки виборів парламенту, президента, місцевої влади, ВР АР Криму. У 2013 році було доповнено функціонал Рахункової палати – вона здійснює контроль не тільки за надходженням, але й за використанням бюджетних коштів.
Конституційну реформу 2004 року ВРУ реанімувала тоді, коли янукович втік, а вибори наступного президента не відбулися – тоді в.о. президента Олександр Турчинов.
Петро Порошенко у 2016 році домігся змін в Основний закон, які передбачили створення Вищої ради правосуддя, переатестацію суддів та позбавлення їх недоторканності, трирівневу судову систему. Стратегічний курс на членство України у ЄС та НАТО був закріплений 7 лютого 2019 року. Ініціатива Порошенка про зняття депутатської недоторканності реалізувалася вже тоді, коли президентом став Володимир Зеленський.
В Основному законі понад 17 тис. слів, а безпосередньо тексту – понад 14 тис., 161 стаття та 17 перехідних положень, які структуровані у 15 розділів. Найбільший розділ – ІІ, про права, свободи та обов'язки людини і громадянина. У ньому 48 статей.
Понад 800 разів у тексті Основного закону згадується Україна та похідні від її назви, 89 разів у різних відмінках – народ, 111 разів – президент, 47 разів – Кабінет міністрів, 191 – Верховна Рада України.
Слово "свобода" та похідні від нього використані 48 разів, слово "гарантія" та похідні від нього – 31 раз, слово "заборона" та похідні – 12 разів, "суверенітет" та "суверенність" – 11 разів. Слово "війна" – 3 рази, з них дві згадки – про стан війни та його оголошення, та одна – про заборону партій, які її пропагують. Слово "мир" та похідні – 3 рази: про мирне співробітництво у зовнішньополітичній діяльності, мирні зібрання громадян та про повноваження щодо укладання миру після стану війни. За Конституцією президент робить подання про укладання миру, а ВРУ його оголошує.
У Конституції згадується тільки одне ім'я – Володимира Великого, чий Знак Княжої Держави є малим Державним Гербом та головним елементом великого Державного Герба. Єдине прізвище у ній – композитора Михайла Вербицького, на чию музику створений Державний Гімн. Бог згаданий один раз – у преамбулі. Зокрема "усвідомлюючи відповідальність перед Богом", але з огляду на багато інших чинників, ВРУ приймала Конституцію.
За часів СРСР. Перед ухваленням чинної Конституції України, незалежна держава жила за конституцією УРСР від 20 квітня 1978 року. Передувала їй конституція УРСР 1937 року, створена за лекалами "сталінської" радянської конституції 1936 року.
Ще дві конституції, яким вже понад сто років – від 1929 року конституція УСРР, а найперша радянського періоду – від 1919 року, яка була копією такого ж документу російської федерації.
Під час перебування України у складі СРСР також було кілька яскравих проявів конституційних ініціатив від визвольного руху: конституційні закони із визначенням форми держуправління Сойму Карпатської України (1939 рік), Універсал, Платформа та Тимчасовий устрій Установчих зборів Української головної визвольної ради (1944 рік), Начерк Проекту Державного законоладу для Української Трудової республіки холодноярців (1919 р.)
Період Української революції 1917-1921 рр. 29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної республіки – Статут про державний устрій, права і вольності УНР, який не встиг набути чинності через прихід до влади гетьмана Павла Скоропадського.
Конституційні ідеї до XX століття. Конституція Пилипа Орлика (1710 р.) є першою українською, з усіма ознаками основного закону: розділення влади, визначення держустрою, виборча система, суддівська влада.
Передували їй гетьманські універсали та статті XVII – XVIIІ століть, Литовські статути та Руська правда – предтеча конституціоналізму, кодифікація правових норм, яку розпочав Ярослав Мудрий у ХІ столітті.
1