Директор Дніпровського державного цирку Віктор Шабатько розповів про специфіку роботи цієї установи культури у важкий воєнний час.
У травні з міркувань безпеки покази вистав були припинені у кількох цирках України – у тому числі, у Криворізькому.
Нині продовжують працювати лише три цирки країни – серед них і Дніпровський державний.
Як війна вплинула режим роботи цирку?
Як цирк справляється із великим відтоком кадрів?
Наскільки успішно вдається залучати до постановок дітей та молодь?
Про це та багато іншого в інтерв'ю сайту circuslife.com.ua розповів директор Дніпровського державного цирку Віктор Шабатько.
Він – професійний цирковий менеджер, який пройшов у цій сфері всі щаблі кар'єри. Тому на початку інтерв'ю розповів про свою долю:
«Я родом з невеликого міста в Полтавській області – Миргорода. У місцевому Будинку культури колишній артист відкрив циркову студію, я займався там. Навчатися в студії було престижно, адже вона була однією з найкращих і найбільших студій в нашій області.
Там познайомився із майбутньою дружиною. Після навчання пішов до армії. А дружина почала працювати в об’єднанні державних цирків “Союзцирк”. Потім туди шукали асистента, помічника дресирувальника для колективу з ведмедями. Я спробував, мені сподобалось і залишився в колективі.
Після розпаду Радянського союзу ми почали буквально закладати фундамент українського цирку. Адже тоді тут не було ні артистів, ні тварин, словом – нічого. Все створювалося з нуля.
Паралельно вибудовувалося дві структури – Державне підприємство “Цирковий творчий колектив “Зірки України” та підприємство “Укрдержцирк”. Наш колектив в “Зірках України” працював з ведмедями. Тоді було проблематично їх набирати. Шукали по зоопарках, брали зовсім маленькими, трьохмісячним. Тренувалися з ними, робили реквізит, шили костюми.
За 9 місяців створили номер з ведмедями, який зазвичай вимагає 3 – 5 років для репетицій. Працювали дуже багато – прокидалися о п’ятій ранку, коли була можливість, працювали в обід, ввечері. Це було на конюшні, в ангарі, адже приміщень не було. Де могли, там і репетирували.
Показали номер в Київському цирку (тепер – Національний цирк України). Звідти пішла назва – “Дитяча школа ведмедиків”. Вони дійсно були невеличкі, але виконували складні акробатичні трюки: їздили на мопедах, велосипедах, самокатах, скейтах.
Потроху наші тварини росли і ми росли разом з ними, отримали статус атракціону. Тобто працювали в манежі вже 15 хвилин. Уявіть собі, дорослі ведмеді до 300 кілограмів, зріст вище від мого на голову – і працювали без участі дресирувальників. Ми були поряд, але все ведмеді робили без примусу, ми лише контролювали. Іноді навіть глядачі поговорювали, що то не ведмеді, а люди в костюмах.
Працювали як Україні, так і за кордоном. Об’їздили понад 20 країн – пострадянський простір, Європа, Казахстан, Грузія. Зараз дресирування вже відходить в минуле, адже Європа взяла курс на заборону роботи тварин в цирку.
Але ведмедів уже давно немає в українських цирках, хоча деякі інші тварини ще виступають. З чим це пов’язано?
Саме ми працювали з ведмедями, і склад їхній не змінювався. Їм було понад 25 років. А набирати нових тварин і починати все з нуля я вже не хотів. Тому, коли отримав запрошення на посаду керівника Дніпровського цирку, погодився. Ведмедів ми відправили на пенсію у реабілітаційні центри до Угорщини, в Карпати.
Загалом тенденція йде до того, що тварин скоро не буде в цирках, залишилися в Україні кілька верблюдів, котики, собачки, коні, ще кілька номерів, і все.
Ми зараз говоримо про тенденцію, яка все більше набирає обертів – відмова від тварин в цирках. Ви – людина, що віддала дресурі багато років свого життя, як це усвідомлювати, що ваша професія в Україні помирає?
Це не найкраща європейська тенденція. Цирк багато чого втратив, і для мене це прикро. Я був відданий своїй роботі, хоча це й важко – дресирувати, утримувати, турбуватися про своїх тваринок. Наші ведмеді завжди мали гарний вигляд, були доглянутими, чистенькими.
Щодо примусу – взагалі нісенітниця. Спробуйте до будь-якої тварини підійти з позиції сили і змусити її щось робити – вона ніколи не піддасться. Ми працювали з тваринами через ласку.
Дніпровські глядачі, купуючи квитки, часто запитують, які будуть тварини на манежі, які трюки робитимуть. Адже приходять сім’ї з дітьми, вони теж вдома мають домашніх улюбленців, для розвитку дітей це важливо.
Люди, які ухвалюють рішення відмовитися від тварин, мовляв, це знущання, просто не розуміють, як живуть тварини в цирках. Для них все найкраще, особливий раціон. Собі щось пошкодуєш, тварині — ніколи.
Як зараз побудована робота Дніпровського цирку? Як формується колектив, підходи до роботи і програми?
Зараз склалася така ситуація, що на перший план виходять внутрішні організаційні проблеми. Нам дуже зв’язують руки тарифи на освітлення та опалення. Третій рік поспіль ми взимку взагалі не вмикаємо опалення.
До того ж є нестача персоналу: частина пішла на фронт, частина звільнилася, хтось виїхав за кордон. Із 180 штатних працівників у нас лишилось 70.
Але ж вам вдалося адаптуватися до роботи в таких умовах. Як це вдалось, поділіться досвідом.
Дніпро – одне з трьох міст в Україні, де є метро. Ми буквально місяць – два з початку повномасштабної війни не працювали, потім почали шукати вихід із ситуації. Зв’язувалися з громадськими організаціями, поставили це питання на загал. І вирішили спробувати зробити сцену на найглибшій станції метро – Вокзальна, на глибині 60 метрів. Зробили сцену з допомогою волонтерів.
Перші вистави всім дуже сподобалися, до нас прибули представники Міністерства культури, затвердили цю ініціативу. Потім ми почали робити відкриті репетиції на малому манежі. Нашими гостями були внутрішньо переміщення особи, дітки. Вони мали змогу поспілкуватися з артистами, взаємодіяти з тваринами.
Потроху почали працювати на великому манежі. Споруда цирку містить нульовий поверх, який слугує укриттям в разі повітряної тривоги.
Ви вже згадали, що в цирку зараз є кадровий голод. Гадаєте, тенденція зміниться із дозволом на бронювання?
Я вам скажу відверто, в Дніпровському цирку нікому бронювання не дали. Я не розумію, звідки взялася така інформація. Але циркам бронювання потрібне критично. Якщо у нас не лишиться працівників, то ми просто повісимо замок на двері і перестанемо працювати, все занепаде.
В Дніпровському цирку немає свого штату артистів. Як зараз формуються вистави, цим займаються ваші режисери чи ви користуєтеся послугами Державної циркової компанії?
Багато артистів і номерів не повернулися із-за кордону. Ми чудово розуміємо, що не можна показувати одне й те ж кожного дня. Артист цирку – специфічний артист, і перевтілитися в нову роль, жанр, створювати постійно нові номери він просто не може. Якщо сьогодні ведмеді їздять на велосипедах, завтра на літаку вони не полетять і на машинах не поїдуть.
Ми намагаємося виходити із ситуації з браком артистів, лишаємо трюкову частину, намагаємося змінювати музику, костюми, знаходимо виходи. Але багато артистів, які навіть лишилися тут, зараз змінюють фах, аби прогодувати свою сім’ю.
Виходить, ви могли б запросити їх працювати в Дніпровський цирк, як мінімум, для різноманіття?
В нас немає штату артистів, ситуація така, що заробітну плату їм ми зараз не потягнемо. Ми працюємо з артистами Державної циркової компанії і Дирекції пересувних цирків України. Також співпрацюємо з Національним цирком. Домовляємося, якщо в них є вільні артисти, запрошуємо до себе.
Над цим працює режисер, він же художній керівник. Він відповідає за художній рівень номерів та програм. Ми збираємося, переглядаємо відео артистів і робимо висновки, чи запрошувати цей номер, чи ні. Але, я чесно скажу, надто обирати не доводиться. Беремо номери, щось додаємо, удосконалюємо. Якось змінили в Запоріжжі, потім Кривий Ріг додав, в Дніпрі щось удосконалили. Творчі люди шукають виходи з таких складних обставин.
Ви вже згадали про малий репетиційний манеж Дніпровському цирку. Там можуть тренуватися приватні циркові колективи та номери, орендувати цей майданчик. Однак з’явилась інформація, що ви відмовляєте деяким колективам, чому?
Це неправда. У нас як працювали дитячі студії на манежі, так і працюють. Ми не просто надаємо місце для тренувань, а співпрацюємо з ними, з нашим Дніпропетровським фаховим мистецько-художнім коледжем культури. Вони проводять практичні заняття тут. Потім запрошуємо їх виступати на новорічних шоу. Діти отримують можливість практики перед глядачами.
Дитячі студії так само тренуються. І так само ми запрошуємо деякі номери до участі у програмах. Діти теж виявляють величезне бажання показувати себе перед глядачами. Якщо нам подобається номер, домовляємося з тренерами. Уявляєте, що таке дитині одягти костюм і вийти на великий манеж перед глядачами, отримати від них аплодисменти. Діти працювали й в наших виставах у метро, така співпраця стала буквально козирем в рукаві.
З цим нічого не змінилося, ми як дозволяли репетирувати на малому манежі, так і дозволяємо.
А глядач сприймає дитячі номери так само, як і номери професійних артистів? І чи не зменшують такі виступи загальний рівень шоу?
Глядач чудово сприймає такі виступи. Якщо дитина місцева, на неї навпаки приходять подивитися знайомі, друзі, родичі. Глядач має нагоду спостерігати, як розвивається майбутній артист.
Щодо рівня шоу, у порівнянні з високопрофесійними артистами, звісно, студенти і діти мають рівень нижчий. Але де вчитися цим дітям? Якщо вони свої зусилля будуть показувати на глядачеві, в них буде набагато більший стимул розвиватися. І потім вони вже виходять на такий рівень, що на світових фестивалях посідають призові місця. Ми хочемо, щоб діти у нас вчилися, ми їх підтримуємо і допомагаємо.
Наразі ви змогли адаптуватися до воєнних умов роботи. На що зараз націлений Дніпровський цирк, є якесь бачення майбутнього, плани?
От знаєте, у нас діти тренуються, ростуть творчо, ростуть фізично. Діти переходять на інший щабель, і ми намагаємося їм допомогти – знаннями, реквізитом, намагаємося допомогти дитині стати професіоналом. Багато дітей і студій, з якими ми співпрацювали, вже стали професійними артистами. Працюють в Державній цирковій компанії, в інших цирках. Ми зараз тісно співпрацюємо з цими дітьми, студіями. Плани – працювати над їхнім розвитком.
Так, в країні важка ситуація, люди виїжджають за кордон, тут обстріли, людям страшно. Але попри все, ми сподіваємося на перемогу, сподіваємося, що все скоро закінчиться. Не зупиняємося, працюємо. Там суне ворог, а ми тут живемо. Життя триває, не зупиняється.
Для себе ви будуєте плани?
Першою чергою, аби закінчилася війна. Планів дуже багато щодо цирку. Будівлю потрібно відреставрувати. У нас в поганому стані туалети для глядачів. Хочеться оновити, щось добудувати, створювати нове, розвиватися. Якби закінчилася війна, а там ми знайдемо, що робити. Планів багато».
Фото – Дніпровський державний цирк
Цирки також критична - без них країна ляже Ответить | С цитатой
А тебе дали
Вона какой ???!!!
Иди Украину защищай а не выдумываешь как бы откосить! Ответить | С цитатой
Ухилянт )(ре-в! Ответить | С цитатой