На прошлой неделе особняк семьи Бычихиных в Днепре получил статус памятника истории.
Городской сайт уже рассказывал о том, что в Днепре четыре объекта получили охранный статус памятников истории и архитектуры.
О трех из четырех объектах мы в свое время подробно рассказывали. Это бывший Дачный резервуар городского водопровода (также он известен как ресторан «Старая башня») на проспекте Науки, 110. Особняк семьи Струковых на улице Вернадского, 33. И могила одного из основателей Ботсада, профессора О.В.Рейнгарда на территории самого Ботсада.
А вот о четвертом объекте-памятнике, Доме семьи Бычихиных (ул. Муслима Магомаева, 1) известно мало.
Этот пробел ликвидировали в Управлении по вопросам охраны культурного наследия Днепра:
«Будинок родини Бичихиних, щойно виявлений об'єкт культурної спадщина за видом "історія", відповідно до розпорядження голови облдержадмінстрації від 09.04.2024 №Р-149/0/3-24. м. Дніпро, Соборний район, вул. Мусліма Магомаєва, буд. 1
Будинок мурований одноповерховий з цокольним поверхом під частиною будинку, прямокутний в плані. Споруджений у 1909–1910 рр. на замовлення присяжного повіреного С.С. Бичихина, у якому він та його дружина Т.С. Сулима-Бичихина проживали у період 1910 – 1915 рр.
Сулима-Бичихина Тетяна Степанівна (1863 – після 1931) – відома українська письменниця, драматург, артистка, громадська діячка, активістка Катеринославської «Просвіти».
Тетяна Сулима (по чоловікові Бичихина) народилася у жовтні 1863 р. у селі Новопавлівка Павлоградського повіту Катеринославської губернії (наразі – с. Новопавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області) в заможній селянській родині. Після закінчення сільської школи, Тетяна Сулима-Бичихина багато займалася самоосвітою. Навчалася в одному з пансіонатів Харкова. Згодом стала народною вчителькою та викладала в недільній школі. Спершу вона пробує свої сили в поезії – пише вірші (спочатку російською мовою), а згодом звертається й до прози. У 1881 р. в Харкові вона познайомилася з українським поетом Яковом Щоголевим, що мало великий вплив на формування її світогляду. Друкуватись починає з 1884 р. («Южный край» (м. Харків), «Степь» (м. Катеринослав)). У березні 1888 р. Тетяна Сулима-Бичихина закінчила один зі своїх найбільш відомих творів – сатиричну комедію на чотири дії «Дячиха», яку присвятила актрисі українських театральних труп Олександрі Віриній. Через цензурні умови п’єсі не судилося побачити світ протягом двох десятиліть. Тільки 28 лютого 1907 році «Дячиху» вперше поставила на сцені в Катеринославі трупа українського драматурга Онисима Суслова за участю самої авторки, яка зіграла головну роль. І лише у 1908 р. п’єсу було видано окремою книгою у м. Києві. В подальшому вона набула досить великої популярності. Пізній успіх «Дячихи» спонукав письменницю до активної літературної роботи у період 1908 – 1914 рр., який є найбільш плідним у її творчості.
Початок XX ст. відзначився сприятливими умовами для розвитку української культури, зокрема українського театру. Культурно-освітнє життя в Катеринославі набирало обертів, зокрема різноманітним було театральне життя. Місцева інтелігенція створила громадську організацію – Катеринославське літературно-артистичне товариство «Просвіта» (1905 – 1921 рр.), яке першопочатково складалося із драматичної, літературної, вокально-музичної та бібліотечної секцій. На загальних зборах товариства 26 вересня 1911 р. Тетяну Сулиму-Бичихину було обрано до складу ради Катеринославської «Просвіти», у якій вона стала головою театральної секції. Активним помічником письменниці був її чоловік Сергій Бичихин, який також був членом ради Катеринославської «Просвіти». Разом із просвітянами влаштовувала кобзарський та шевченківський вечори, драматичні вистави, вечір колядок тощо. Багата колекція рушників Тетяни Сулими-Бичихиної була використана на концерті-балі Катеринославської «Просвіти» 21 листопада 1911 р. в Англійському клубі (наразі – вул. Воскресенська, 3). Усі двері, вікна електричні люстри були прибрані рушниками з цієї колекції. 4 квітня 1913 р. товариство «Просвіта» відзначило 25-річчя літературної діяльності Тетяни Степанівни. Святкування проходило в театрі Комерційного зібрання. Гурток аматорів до цієї події підготував виставу за п’єсою «Дячиха». Керівником гуртка і виконавицею головної ролі була авторка. За безпосереднього керівництва Тетяни Степанівни в Катеринославі в 1914 році було відкрито дешеву їдальню для нужденних родичів військових і запасних чинів. Згодом разом з іншими активістками вона ввійшла до комітету, який відав справами цієї їдальні. Тетяна Сулима-Бичихина була серед тих катеринославців, якими опікувався Михайло Грушевський, коли був в еміграції. У листі до Кирила Студинського з Бадена 6 березня 1923 року М. Грушевський просить послати по посилці на низку адрес українських просвітян, у тому числі Тетяні Степанівні. У 1920-х – 1930-х рр., вже в похилому віці, Т. Сулима-Бичихина брала участь в організації самодіяльних драматичних гуртків у робітничому клубі заводу ім. Петровського.
У 1931 р. Дніпропетровська міська рада призначила письменниці, яка не полишала літературної творчості, персональну пенсію. Рік смерті письменниці наразі невідомий; за різними джерелами померла між 1931-м та 1937-м роками у Дніпропетровську, де й була похована (місце поховання наразі не встановлено).
Бичихин Сергій Сергійович (роки життя невідомі, приблизно друга половина ХІХ ст. – друга чверть ХХ ст.) – катеринославський юрист, громадський діяч, член Катеринославської «Просвіти», чоловік Тетяни Сулими-Бичихиної.
Сергій Бичихин родом з Бердянського повіту Катеринославської губернії (рік народження невідомий). Юридичну освіту здобув у Харківському університеті. За словником українських псевдонімів О. Дея, Сергій Бичихин друкувався під псевдонімом С. Б-хин в «Харьковских губернских ведомостях» у 1887 р. З 1890 р. і протягом наступних 23 років працював як суддя в Таврійській і Катеринославській губерніях. Починав кар’єру як мировий суддя Бердянського повіту. У 1899 р. прибув до Катеринослава членом суду. У 1900 р. служив у Катеринославському окружному суді в карному відділені. Під час виборів до Державної Думи призначений головою повітових виборчих комісій у Бахмуті і Новомосковську. Він також брав участь у роботі колонії для малолітніх злочинців і в комісії народних читань. У донесені начальника Катеринославського охоронного відділення департаменту поліції про існуючі в місті освітні товариства, станом на 30 квітня 1909 р., названі члени-засновники Катеринославської «Просвіти», в тому числі і повітовий член Катеринославського окружного суду Сергій Бичихин. У 1909 – 1910 рр. – член правління Катеринославського художньо-артистичного товариства, а з 1910 року – дійсний член Катеринославської губернської вченої архівної комісії. У 1910 р. обраний в гласні Катеринославської міської думи, але невдовзі після цього надовго захворів і був змушений призупинити свою муніципальну та правничу діяльність. З 1912 р. – скарбник добродійного товариства Бердянська. У 1911 р. спільними зусиллями Сергія Бичихина та Василя Кравченка в Бердянську на громадські кошти споруджено пам’ятник на могилі українського письменника Трохима Зіньківського. На 1915 р. С. Бичихин вже працює нотарем. Як гласний міської думи, входив до підготовчої комісії з благоустрою. Був членом опікунської ради 3-ї міської жіночої гімназії ім. Ю. І. Нестелей. У 1914 році Ювілейний Шевченківський комітет у Катеринославі «прохав С. С. Бичихина, як старшину Комерційного зібрання, підтримати прохання комітету про грошову допомогу від Комерційного клубу, яхт-клубу й інш.». 9 лютого 1914 р. подружжя Бичихиних обрано до складу Виконавчого бюро Ювілейного Шевченківського комітету.
Відомі наступні адреси проживання подружжя Бичихиних у Катеринославі – Дніпропетровську: вулиця Дворцова, 1 (нині – Муслима Магомаєва); вул. Гімназична, 4 (вул. Володимира Винниченка, 4); вулиця Потьомкінська (Сергія Єфремова), 19; вулиця Гімназична, 8 (Володимира Винниченка)».
Фото Управления по вопросам охраны культурного наследия.