Каждый выезд на передовую за раненными или погибшими побратимами таит в себе смертельную угрозу.
Для водителя 128-й отдельной Днепровской бригады ТРО Вячеслава война началась в 2014 году. Сейчас он эвакуирует своих раненных и погибших побратимов с передовой к месту оказания помощи.
Каждая поездка – это смертельный риск. Об этом и о Вячеславе рассказали в 128 бригаде ТРО:
«В’ячеслав - водій, який вивіз поранених побратимів на розстріляній машині.
Він керував з переломом руки і розривом барабанної перетинки. Від адреналіну одразу навіть не розумів важкості отриманих поранень. У побратимів - наскрізне поранення плеча і уламки у ногах. Бійці виїхали попри обстріли, щоб забрати тіло загиблого побратима і передати його родині. Росіяни чекали на евакуаційну команду і почали обстріл з 120 мм міномету. Попри отримані поранення бійці змогли вивезти тіло загиблого товариша.
Колись так, з ризиком для життя, побратими витягували і самого В’ячеслава. Для нього війна почалася у 2014. Коли почалося перше вторгнення російської армії, він покинув роботу електрогазозварювальника і пішов до морської піхоти, адже сам він з Одещини. Служив кілька років, доки його позицію не “розібрала” російська артилерія. Тоді він дивом вижив, але отримав важкі переломи і контузію. ВЛК винесла вердикт “не годний до служби” і його списали.
Та після повномасштабного вторгнення він знову пішов добровольцем і потрапив до 128 бригади тероборони, в лавах якої брав участь у наступальних діях, в обороні, у порятунку поранених і евакуації загиблих.
Коли дізнався про загибель товариша, вирішив їхати за ним без вагань - чекати кінця обстрілів не має сенсу, вони тривають вже навіть не тижні, а місяці. Відносна тиша свідчить лише про те, що у небі повно російських дронів-камікадзе. Безпечного моменту для евакуації не існує.
“Ми виконали завдання, і повернулися нехай і поранені, але живі. Значить - ми перемогли”, - каже В’ячеслав».
Видео об этом случае можно посмотреть здесь.
Фото и видео 128 Днепровской бригады ТРО.