Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Міський сайт продовжує цикл «Наше місто 100 років тому». У ньому ми розповідаємо про те, чим і як жило наше місто на початку ХХ століття.
Сьогодні чергова історична розповідь, яка занурить нас у події сторічної давнини.
Яка погода стояла на Новий 1924 Рік? Які події відбувалися на початку 1924 року? Які дискусії щодо назви міста на Дніпрі розгорілися на початку року? Чому наше місто деякий час мало дві назви – Катеринослав та Краснодніпровськ? Чиї гастролі запам’яталися мешканцям міста сто років тому?
На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.
«Історія не зберегла офіційних подробиць, яким був початок січня 1924 року в тодішньому Катеринославі, - розповідає Максим Кавун. - Однак на допомогу знову, як і в попередніх нарисах, приходить унікальний щоденник – «Записки очевидца» Анатолія Стародубова, який охоплює 1918-1929 роки. Нагадаємо, що вів його маленький хлопчик, юнак. Народився Анатолій 1909 року, помер 1979 року. Прожив довге життя, став інженером, краєзнавцем, був помічником свого брата, академіка-металурга Кирила Стародубова.
Сторінки щоденника Анатолія Стародубова містять відомості про погоду та деякі інші подробиці. Цікаво, що сто років тому погода була майже також ж помірною як і зараз:
«3 января. Четверг. Погода серая. Выпали сугробы снега. Сильный восточный ветер. Было только 3 урока, а потом совещание… Папа все не получает денег. Задолжали всем, вплоть до лавочника Абрамова.5 января. Суббота. Погода серая, 2° мороза. Уроков не было: проводили открытие выставки (откровенно говоря не открытие, а репетицию, т.к. открытие будет в понедельник). Выступили докладчики, хор, струнный и духовой оркестры, декламаторы; после этого разошлись по домам. Нас отпустили до пятницы. С понедельника до пятницы будет выставка…
6 января. Воскресенье. Оттепель. 1° тепла. Сыплет мокрая крупа… Обедали: щи, котлеты, кутья с узваром. После обеда ходили в Успенье (Успенський собор, нині реконструюється – примітка Максима Кавуна.), но пришли к самому концу. Вернулись и пили чай.
7 января. Понедельник. Рождество. Погода серая и морозная (10°)…
8 января. Вторник. 8° мороза. Утром ходил с Кириллом на Троицкий базар, а потом в школу. Был спектакль для младших групп. Ставили пьесу: «Саша коммунист». Выступал хор младших групп: «Кузнецы», «Во поле березонька», «Секундочки», «Китаец», было несколько декламаций. В общем, спектакль мне мало понравился.
9 января. Среда. Погода серая. Днем был на I концерте музыкального кружка. За билет заплатил 250 миллионов….
11 января. Пятница. 8° мороза. Очень холодный восточный ветер, но ясно. Ходил в школу. Нас отпустили до 25/І приходить только 17-го на общее собрание и 22 (день «9 января»).
13 января. Воскресенье. Погода ясная. Страшный мороз. Ходил в собор (Преображенський собор – прим. М.Кавуна). Служил Афанасий…
14 января. Понедельник. Утром переписывал денежную коллекцию....
15 января. Вторник. Погода ясная. Сильный мороз. В 1/2 2-го пошел гулять. Катался с Котей, Володей (его брат), с Силичевым на санках до 1/2 6-го. Обедали. Вечером сочинял стихи.
16 января. Среда. Погода серая. Мороз. Никуда не выходил…
17 января. Четверг. Погода серая. Утром пошел в школу на общее собрание. До собрания таскал с другими рейки со склада Украинлес в школу. Было общее собрание по устройству празднования 22-го января. После собрания ходил в числе 9 чел. (я, братья Заяц, Берлявский и др.) вместе с В. М. Королевым на фабрику по изделию учебных пособий. Оглушительный шум встретил нас, когда мы вошли в фабрику. Нам показали, как делаются карандаши. После этого мы долго ожидали пока нам дали вещи, которые надо было отнести в школу. Мне поручили нести 3 банки….
18 января. Пятница. Погода ясная, 15° мороза. Трудно дышать! Весь вечер читал роман Райдера Хаггарда «Дочь Монтесумы» и прочел его. Очень интересная книга! Лег в полночь.
22 января. Вторник. «9 января». Погода сырая. Мороз порядочный. Ходил на вокзальную площадь смотреть инсценировку расстрела рабочих в Петербурге... Старую армию изображали артиллерийские, кавалерийские и пешие красноармейские части. Они нашили себе на шапки старорежимные значки, на плечах были погоны. Красные значки на рукавах завязали тряпками. Рабочих представляли рабочие депо ЕЖД и паровозные мастерские. Вокзал изображал дворец. Когда рабочие появились (с иконами, хоругвями), их встретили ружейными залпами и из орудий. Рабочие падали на снег. После этого была произнесена небольшая речь…».
Отже, головною подією січня 1924 року мало стати відзначення чергової річниці «Кривавої неділі» - розстрілу робітничої демонстрації в Петербурзі 9 (22) січня 1905 року, яка дала старт першій революції. Як бачимо, була навіть влаштована театралізація на площі біля вокзалу. Ідеологічне колесо набирало тоді обертів, і хлопець у своєму щоденнику простодушно фіксував усе це.
Однак тоді ж відбулася подія, яка дійсно стала головною новиною січня 1924 року.
21 січня 1924 року помер Володимир Ленін. По всій країні було оголошено жалобу, і майже в перший день почали з’являтися тимчасові пам’ятники.
Ось що записав у своєму щоденнику Анатолій Стародубов:
«23 января. Среда. Сегодня утром Кирилл пошел за хлебом и сказал, что Ленин умер! Во всем городе траур. Магазины по случаю траура закрыты. Весть пришла вчера вечером. Весь город в скорби. Жаль, что газет нет. Кончил писать повесть «Седая старина». Читал Мережковского «Дафнис и Хлоя», «Наука любви», «Любовь сильнее смерти», «Микель Анжело».24 января. Четверг. Мороз и пурга. Нанесло снега. Мороз в 15°. Мама испекла яблочное печенье. Сегодня начал читать Альфонса Додэ «Необыч. приключения Тартарена из Тараскона». Сегодня так раскалилась плита, что случилось несколько несчастий: сгорела кочерга, отскочила эмаль у нашего чайника и тлела юбка H. Р.
25 января. Пятница. Сегодня Танины именины. Ходил в школу. Занимались географией. Потом было общее собрание по случаю смерти Ленина. Е.И. Добровольский прочитал обращение ВЦИКа, Моров — биографию Ленина, М.Я. Красинский охарактеризовал работу Ильича. Кончил читать «Тартарена», взял почитать у Смойловского «Приключения Финна».
26 января. Суббота. Страшная метель — пурга. Сугробы снега метутся в воздухе. Резкий ветер со всех сторон. Не видно ни зги. Окна заледенели и залеплены снегом. 15° мороза. По случаю ужасной погоды никуда не выходил. Сидел дома и читал «Приключения Финна». Очень интересная книга! Меню: щи и свинина.
27 января. Воскресенье. День похорон В.И. Ленина. Погода с утра была мягкая, серая, начиная же с 3 часов началась форменная метель. Сугробы снега падали с неба. Было темно и зловеще.
Сегодня похороны великого вождя! В 1/2 4-го пошел на манифестацию на Соборную площадь. Манифестация уже шла. Все шли медленными шагами, гуськом. В 4 ч. был дан залп из орудий, стоявших перед воротами собора. Орудий было 8 (2 батареи из трехдюймовок). Всего произвели 100 выстрелов. Я стоял неподалеку у самых ворот и, чтобы не оглохнуть, широко раскрывал рот. Начинало темнеть, метель бушевала, а манифестация все шла. Кроме рабочих и служащих участвовали детдома, школы и т.д. У кавалеристов на пиках были черные флажки. Занимался с Кириллом по-немецки».
Як бачимо з щоденника, була влаштована навіть маніфестація на Соборній площі, де вже існувало тоді братське кладовище учасників революційних подій.
23 січня 1924 року катеринославська партійна організація доправила до вищих органів влади у Харкові та Москві жалобну телеграму:
«Екатеринославская партийная организация, потрясенная тягостной вестью о смерти горячо любимого вождя – незабвенного Ильича, выражая глубокую скорбь, заявляет: Ильич умер, заветы его остаются бессмертными и великим коллективом будут претворены в жизнь…».
Цікаво, що 16 січня 1924 р., за декілька днів до смерті, Леніна було зараховано делегатом 8-го Всеукраїнського з’їзду Рад, саме від Катеринославської губернії, та навіть видана відповідна делегатська книжка під № 341.
Смерть Леніна, бальзамування його тіла та поміщення в Мавзолей, стали остаточним консолідуючим моментом радянської післяреволюційної ідеології. Навіть у сторінках щоденника школяра Анатолія Стародубова, видно, як ці паростки ідеології проникали в свідомість.
На самому початку 1924 року, через деякий час після встановлення радянської влади з новою силою розгорілася дискусія про необхідність нової назви міста. Стара назва Катеринослав тоді видавалася архаїчною, і дійсно ніяк не співставлялася з новою радянською владою. Чимось це так нагадує наші часи…
У 1918-1919 роках частина місцевої інтелігенції виступила з пропозицією назвати місто «Січеслав», замінивши лише корінь старого топоніма. На чолі цієї ініціативи стали Євген Вировий, Адріан Кащенко, та, за деякими відомостями, Дмитро Яворницький. Однак офіційного перейменування міста не відбулося. Й у документах часів Гетьманату, й при Директорії місто офіційно продовжувало зватись Катеринослав.
Питання здвинулось з місця у 1923 році. 14 червня 1923 року міськрада ухвалила оголосити конкурс із перейменування міста із запрошенням «найкращих сил». Цікаво, що до членів комісії входив навіть Дмитро Яворницький. Цитата з рішення:
«Для переименования города организовать -конкурс, пригласив лучшие силы, составить жюри - предгубисполкома, пред.Г.С.П.С, секретаря губкома; профессора Эварницкого; председателя истпарта. Секретарю горсовета поручить выработать условия конкурса».
Нині це звучить як маленька сенсація, але першою «радянською» назвою нашого міста було – «Краснодніпровськ».
12 січня 1924 року 8-й губернський з'їзд Рад прийняв постанову клопотатися перед З’їздом Рад СРСР про перейменування Катеринослава на «Красноднепровск», а губернії – на «Красноднепровскую». Уже 10 січня 1924 року в газеті «Звезда» була вміщена стаття А. Скворчевського «Красноднепровск». Автор – місцевий політичний оглядач та критик, вів заняття гуртка ленінізму в місцевому «Центропартклубі».
Отже на початку 1924 року все ж таки виник історичний курйоз – наше місто більше місяця фактично носило дві назви. Після рішення губернського з’їзду Рад, більшість керівників губернських та місцевих організацій сприйняли це як керівництво до дії. У багатьох офіційних документах та й у газетах почали звати місто «Красноднепровск».
Проте за тогочасною юридичною практикою місцеві органи влади не мали права вирішувати такі питання, а лише клопотати «нагору», аж до самої Москви. І тільки 17 лютого 1924 року керівництво губвиконкому офіційно виступило в газеті «Звезда» з роз’ясненням:
«...в силу существующих законоположений, окончательное разрешение вопросов, связанных с переименованием населенных пунктов, зависит от президиума ЦИКа СССР. Постановление же губсъезда советов является лишь мотивом для возбуждения перед центром соответствующего ходатайства...».
Губернське керівництво, отже, злякалося власної ініціативи, й заборонило використовувати «нову» назву до затвердження нагорі. А там, «нагорі», не зрозуміли цієї дивної ініціативи та «загальмували» її.
Так Катеринослав не став Краснодніпровськом. Тим часом питання про перейменування ставилося дедалі гостріше, різні організації пропонували інші варіанти. Ось найбільш цікаві – Краснослав, Пролетарислав, Металіст, Краснорурськ. (Рур – це гірничопромисловий район у Німеччині, «синонім» Донбасу та Кривбасу).
Після смерті В.І. Леніна 26 січня 1924 року на жалобних зборах співробітників губернського суду, губернської прокуратури та всіх народних судів було висунуто пропозицію назвати Катеринослав – Ленінславом.
Але ця назва також не втілилась у життя. Верховна влада «спустила» інструкцію, згідно з якою ім'ям Леніна могли називатись лише населені пункти, пов'язані з його життям та революційною діяльністю. А Катеринослав до числа таких не входив. 26 лютого 1924 року було видано ухвалу II з'їзду Рад СРСР про перейменування міста Петрограда у місто Ленінград (з 1991 р. – Санкт-Петербург).
У 1920-і роки швидко набула сили тенденція називати міста та селища на честь живих осіб, «видатних революціонерів» та партійних діячів. Наприклад, Єлисаветград у 1924 р. змінив ім'я на Зинов'євськ, а коли цей партійний діяч вийшов із фавору, місто перейменували на Кіровоград (1934 р.), нині місто Кропивницький. Робітниче селище Юзівку, яке швидко переросло в місто, в 1924 р. назвали Сталіно (з 1961 р. – Донецьк).
Через два роки, у 1926 р. і нашому місту вигадали нове «складне» ім'я – з назви річки Дніпро та прізвища видного більшовика, Григорія Петровського, який розпочинав трудову діяльність у Катеринославі, токарем на Брянському заводі (надалі завод імені Петровського).
У лютому 1924 року Катеринослав облетіла новина – до міста завітає знаменита танцівниця Айседора Дункан. У місті на Дніпрі довгі роки не було власної театральної трупи. Існуючі великі театральні будівлі слугували для виступів заїжджих зірок. Тому гастролі знаменитостей у Катеринославі завжди викликали великий громадський резонанс.
Ім’я Айседори на початку ХХ століття стало символом революційних перетворень у мистецтві танцю. Народилася Дора-Анджела (справжнє ім’я) в 1877 року в Сан-Франциско. Розробила власну систему вільного танцю, яка зачаровувала сучасників. Босонога та в легкій туніці, вона танцювала на майже усіх відомих сценах світових столиць.
Цікаво, що після революції її творчістю захоплювалися Володимир Ленін та інші більшовики. А народний комісар освіти Анатолій Луначарський навіть пропонував Дункан створити в Москві танцювальну школу. У 1923 році Дункан познайомилася з видатним поетом Сергієм Єсеніним (на 24 роки молодший за неї), вони одружилися. Цей шлюб додав ще більшої скандальності її репутації, але протримався недовго.
Отже, у лютому 1924 року Айседора Дункан здійснила гастролі в нашому місті. До речі, вони відбулися лише через два тижні після смерті Леніна. Великій танцівниці, до речі, було вже 47 років! Єсеніна з нею вже не було. Натомість її супроводжував піаніст та музикознавець Марк Наумович Мейчик.
5 лютого в газеті «Звезда» з’явилася об’ява:
«Гастроль Айседоры Дункан в Екатеринославе состоится в средних числах февраля в театре им. тов. Луначарского».
Перший концерт Айседори відбувся 18 лютого 1924 року у «Великому державному театрі імені товариша Луначарського». Це колишній Зимовий театр, пізніше реконструйований, а нині тут знаходиться театр ДрамІКом. На концерті виконувалися твори Шопена. Зала на 1200 місць була переповнена. Тому Айседора вирішила дати другий концерт у нашому місті. Ще однією причиною, яка затримала Дункан у нашому місті, була сильна заметіль, яка тривала цілий тиждень й паралізувала будь-який транспорт.
Газета «Звезда» анонсувала другу гастроль:
«В пятницу, 22 февраля в театре им. тов. Луначарского состоится последняя гастроль Айседоры Дункан. Для членов профсоюзов билеты на эту гастроль по пониженным ценам. В программе произведения Вагнера, Скрябина, Листа, Чайковского и Бетховена».
Отже, 22 лютого 1924 року публіка знову насолоджувалася майстерністю великої танцівниці, причому члени профспілки за зниженими цінами. Гастролі Айседори широко висвітлювалися в місцевій пресі та стали видатною подією культурного життя міста післяреволюційної доби.
21 лютого 1924 р. в газеті «Звезда» була опублікована рецензія «Айседора Дункан и «публика». Автор рецензії А. Скворчевський – той самий, що писав місяць перед тим про «Красноднепровск». Ось як характеризував «критик» виступи Дункан:
«Говорят, традиция настолько сильна в психике человека, — писал Скворчевский, — что благодаря этому у многих людей бывает раздвоенность: думаешь одно, а хочешь другого. Так вот — и на вечере Дункан.Ведь пришли смотреть — валом повалили. Никогда театр за время революции не видел столько народу, который бы шел не на митинг, а в театр смотреть, платил довольно дорогую плату за место. И разный народ, как в феврале 1917 года.
А открылся занавес. Полилась музыка.
И удивление, испуг, даже отчаяние овладели екатеринославским гражданином.
Вышла женщина, стала посреди сцены и начала проделывать ритмические движения. Простые, но точь-в-точь такие, какие, казалось, каждый может проделать. Чего-то нагибалась, зачем-то покрывалась темно-лиловым плащом, кому-то простирала руки — и только.
Разве вот в вальсе проделала два-три «па» танца.
За это ей уже смело и довольно бурно хлопали.
А в антракте подходили и спрашивали: «Ну как?» И отвечали: «Ничего. Ну, я ничего не понимаю».
Ну, и не шел бы смотреть эту самую Дункан. А если уже пошел, так, ничего не понимая, не возмущался бы.
А подумал бы: не понял — значит, не понял, попробую понять. Так ведь?
Но нет, ты благороден, в тебе две души: одна кричит «не понял», другая — «мировая знаменитость».
А Айседора Дункан — это монолит ритма и музыки, эта благородная из благородных, сливающая мысль, звуки, движение в единое целое, под мощные звуки «Интернационала», уезжает от тебя, обывательская пошлость. Уезжает из Америки в Страну Советов, к рабочим и крестьянам. И продолжает уже здесь свой «Интернационал». И как сильны и смелы эти жесты гнева и мести под слова: «Это есть наш последний и решительный бой». Как сильны…
И горе вам, застрявшие в болоте традиции!
Никогда им не понять Айседоры Дункан, никогда им не осмыслить единства мысли, ритма и музыки. Никогда им не поверить в близость, яркую, реальную близость победы труда над капиталом. Никогда!»
Незважаючи на прихильне ставлення до революції, Дункан незабаром полишила Радянський Союз, а в 1927 році загинула в Ніцці. Її смерть була такою ж карколомною, як її життя – її довжелезний шарф потрапив під колеса автомобіля на ходу, і задушив її.
***
Так розпочався рік 1924-й у нашому місті. Початок року вийшов насиченим подіями й політичного, й культурного життя. Невдале перейменування нашого міста та концерти Айседори Дункан увійшли в історію, про них писали багато років поспіль. Як і чим жило місто навесні 1924 року – розповімо в наступному нарисі», - завершує Максим Кавун.