Ветеран Днепровской бригады теробороны прошел с ней все победы и трудности, его судьба стала отражением 2-летней истории подразделения наших земляков.
Большая война кардинально меняет судьбы людей.
До начала полномасштабного вторжения боец-ветеран с позывным «Саня» был инженером и отцом трех прекрасных дочерей.
О его судьбе на странице 128 бригады рассказал еще один ее ветеран, известный днепровский историк Дмитрий Каюк:
«Друзі, це - "Саня".
Він ветеран бригади, доброволець. Вперше ми зустрілися на пункті формування батальойну буквально в перші дні вторгнення і відтоді служимо в одній роті.
До війни "Саня" - інженер, батько трьох дітлахів (до речі, всі дівчата). Розмірене щасливе життя.
Але прийшла біда, і тепер "Саня" досвідчений боєць - той, з кого формується становий хребет армії. Фронтова біографія "Сані" це бойовий шлях роти. За виключенням періодів, коли він лікувався в шпиталях.
Перше, що кидається у вічі в характері "Сані", - його витримка. Він завжди спокійний, врівноважений і незворушний. А ще він дуже малослівний. Я не знаю, що може вивести "Саню" з себе.
Для прикладу. Якось, приблизно з рік тому, ми з ним загрузли на "буханці" в баюрі метрах в двохстах від нашої крайньої позиції, тобто практично на самісінькому "нулі".
Треба зазначити, що "Саня" - першокласний водій. Просто багнюка зробила абсолютно неможливим пересування будь-якого колісного транспорту.
І от ми з ним годин десять (а може і більше) намагалися вирватися з трясовини. Спочатку відкопувалися самі. Нічого не виходить. Викликали на підмогу хлопців з сусідньої позиції. Вони гуртом прийшли нас рятувати. Копали, штовхали - все дарма. Врешті плюнули, кинули цю дурну справу й повернулися до свого опорника. Ми викликали хлопців з іншої позиції. Результат той самий. Автівку намертво всмоктало в густий український чорнозем. Потім нас витягати приїхав один з наших побратимів. Але, не доїжджаючи метрів сто, сам загруз. Почали ми його відкопувати. Дзуськи. Сів капітально. На допомогу виїхав ще один побратим і та ж сама історія.
Тим часом передок живе своїм фронтовим життям - над нами щось постійно свистіло, поряд периодично вибухало. То російська “беха” відпрацює по нашій лісосмузі, то пакет від “граду” ляже десь за півкілометри. Відповідно ми то машину відкопуємо, то в окопах чекаємо закінчення обстрілу. Ще й погода наша зимова: то хмари з дощем, то сонечко з пронизливим крижаним вітром.
Я лаявся, гнув матюки, намагався щось штовхати, гатити чи копати, тобто робив метушню. А "Саня" поводив себе дуже витримано й розважливо. І, головне, за весь цей час він сказав, хіба що слів тридцять-сорок.
Фото, де "Саня" сидить на колодах - це апогей наших пригод. Як бачите, він незворушний, як удав. Урешті-решт, "гусянка" з батальйону витягла витягла по черзі всі три машини. Наша була вже наостанок, фактично вночі.
Але і це ще був не фінал пригод. По дорозі на "хатки", одна з машин на швидкості влетіла у вирву від 152-го калібру. На щастя водій не постраждав і машина залишилася на ходу. На ППД ми прибули брудні, виснажені, але щасливі від того, що живі, здорові й машини цілі. Така от фронтова повсякденність.
Позавчора у "Сані" був День народження.
Удачі тобі, брате!».
Фото – Дмитрий Каюк и Валерий Кравченко.