Вчера вся Украина скорбела в день годовщины гибели жильцов дома по Набережной Победы, 118, два подъезда которого были варварски уничтожены вражеской ракетой.
Напомним, что в тот день погибло 46 жителей города (в том числе 6 детей), еще 80 получили тяжелые ранения.
Накануне годовщины трагедии журналистка «Радио Свобода» Юлия Рацибарская собрала истории тех людей и семей, которые пережили эту трагедию, навсегда изменившую их жизнь:
«У розбитому російською ракетою будинку Ірина втратила майже всю родину - сестру, зятя, зятевих рідних. Найбільший її біль - це 15-річна похресниця й племінниця Анечка. Дитина загинула під завалами.
Історія Надії - більш щаслива. Її сина-підлітка в руїнах знайшов і порятував його тренер з вільної боротьби. Надія була якраз на роботі, коли замість її квартири стала діра.
А Ксенія, хоч і вижила в день трагедії, але впродовж минулого року втратила маму. Стрес прискорив тяжку хворобу, і жінка померла.
Аня виїхала з Сєвєродонецька в перший день повномасштабної війни і думала, що в Дніпрі вона в безпеці. Але рік тому, якраз на Аніне 19-ліття, ракета прилетіла в будинок, де вони жили з хлопцем. Аня якраз приймала вітання від рідних. На екрані смартфону вона востаннє бачила себе тодішньою... Через вибух Аня втратила око. Її обличчя посікли уламки, на ньому назавжди залишаться шрами...
Але ця історія зі щасливим продовжненням. Рік був складним - лікування й реабілітація. Та було й свято: Аня й Денис одружилися.
"Якби це сталося в інший день, не в мій день народження, все могло б статися інакше, і я б не вижила. Це мій другий день народження".
А втім, напередодні роковин ракетного удару по Дніпру я питала людей не тільки про біль, але і як його пережити. Дехто з них (щоправда, після багатомісячної терапії й емоційних гойдалок) вже відновився й може підтримувати інших.
"Треба сприймати це як факт, що стався, і він не повинен нам заважати жити далі", - сказала мені одна з жінок…».
Полную версию статьи об этих людях можно прочесть здесь.
Фото с сайта «Радио Свобода» и Юлии Рацибарской.