Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Изданию Иваном Котляревским его бессмертной «Энеиды» помогли деньги от продажи крепостных старинного села Лычково Екатеринославской губернии.
Старинное село Лычково Новомосковского района – гораздо старше Днепра. Оно было основано как зимовник запорожскими казаками. По одной из версий – казаком по прозвищу Лычко, что и дало название селу. Первое письменное упоминание о Лычково относится к 1706 году.
Но люди на его территории проживали гораздо раньше этих времен, о чем свидетельствуют археологические памятники на территории Лычкова эпох неолита (4 тысячелетие до нашей эры) и бронзы (2 тысячелетие до н э).
Больше об этом селе можно прочесть здесь
К времени написания Иваном Котляревским «Энеиды» Лычково было процветающим селом. А владел землями Лычкова и соседних сел известный помещик Семен Кочубей (1778-1835).
Он прославился как известный украинский меценат. Среди прочего, Семен Кочубей выделил средства на издание «Энеиды».
А средства эти были им получены от продажи села Лычково с крепостными за огромную по тем временам сумму в 1 миллион рублей!
Об этой интересной истории в группе «Рідна Новостепанівка (Цікавинки з історії Новомосковського краю)» рассказал ее администратор Игорь Лысенко:
«Село Личкове і «Енеїда» Котляревського.
В 1809 році відомий український меценат Семен Михайлович Кочубей (1778-1835) профінансував видання Іваном Котляревським 4-х частин його нетлінної «Енеїди». За цей вчинок його навіть називають хрещеним батьком української літератури. Вдячний Котляревський саме йому і присвятив свій твір.
Цілком можливо, що меценату ці грошенята допомогли заробити в тому числі його Личківські кріпаки. Відомо, що Семен Кочубей на початку 19 століття володів Личковим і навколишніми землями. (Прим.: взагалі родина Кочубеїв володіла тамтешніми землями ще з першої половини 18 ст.)
Нажаль, крім благодійництва, Кочубей дуже любив жити на широку ногу. Можливо саме тому він був вимушений продати своїх Личківських кріпаків за астрономічну по тим часам суму в 1 мільйон рублів!
Але і цих грошей виявилось недостатньо. В кінці свого життя меценат Кочубей встиг промотати все своє майно і помер буквально в бідності.
Сьогодні знайшов документ, датований 23 жовтня 1826 року, який засвідчує факт продажу Личкового разом з селянами.
«Дійсним статським радником Семеном Михайловичем Кочубеєм, статському раднику Миколі Семеновичу Шиянову, продається маєток в Катеринославській губернії в Новомосковському повіті.
Село Личкове, що на лівому березі річки Орелі, в якому селян 780 душ за останньою ревізією, та села Сомівка, Семенівка і Займанське, що на правому березі тієї ж річки (Малоросійсько-Полтавської губернії Костянтиноградського повіту), в яких ревізьких селян 714 душ.
Разом з ревізськими душами продаються їх дружини з народженими від них після 7 ревізії дітьми обох статей. Також продаються панські та селянські будівлі і споруди, разом зі скотом, майном, пашеною та непашеною землею. Якої приписано до перелічених поселень 15 911 десятин (прим.: більше 17 тисяч гектар).
За весь маєток сплачено асигнаціями 1 мільйон рублів. Купча писана на гербовому листі за 2 тисячі рублів, мита стягнуто на 40 тисяч рублів, за акт сплачено 10 рублів».