Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Відомий архітектор Дніпра, голова правління Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки архітекторів України Михайло Юрійович Аліпов в ексклюзивному інтерв'ю Міському сайту розповів про розвиток нашого міста у важкий воєнний час та про містобудівні перспективи Дніпра, про те, як на цей розвиток вплинуть нові закони, про проблеми та досягнення Союзу архітекторів та багато іншого.
Михайло Аліпов – продовжувач архітектурної династії та один з найактивніших зодчих нашого міста. Майже на кожному засіданні архітектурно-містобудівної ради він представляє свої масштабні проекти, які викликають бурхливе обговорення колегами.
Бурхливе та цікаве життя минулого року було і в Дніпропетровській обласній організації Спілки архітекторів.
Ще більш актуальне та цікаве питання – як розвивається наше місто та що його чекає після Перемоги України?
На ці та інші питання ми й шукали відповіді разом з Михайлом Аліповим.
-З яким настроєм та досягненнями ви завершили важкий військовий 2022 рік?
- Втома, всеосяжна втома від реальності, розчарування у власних спроможностях, постійна виснажуюча самомотивація при вирішенні питання : «Чому я повинен працювати в такий час?». Ось такий настрій.
Така собі парадоксальна ситуація, коли є чим, є коли, є з ким, є для кого, але навіщо?
Навіть спробував організувати собі другий вихідний день.
З іншого боку з’явився інший вимір архітектурного проектування, як відображення нової реальності : укриття, бруствери, доти, обстеження зруйнованого, і житло для переселенців. Автомобілі, багато автомобілів. Якщо додати до цього трохи вітамінів, тоді можна якось зайняти звичне для себе місце корисної людини, і працювати. Чим ми власно і займались.
Тому я вважаю, що найголовніше досягнення нашого проектного колективу та архітекторів Дніпра в цілому, це те, що ми змогли відновити та в деяких питаннях поглибити свою корисність. Я дуже добре пам’ятаю з яким настроєм та думками ми збирались у Спілці Дніпра наприкінці березня, і як ми це робили вже у грудні. Це великий шлях у самосприйнятті, і я дуже сподіваюсь, що набуття цього року залишаться в нас надовго.
Незважаючи на війну та викликані нею проблеми, у Дніпрі минулого року спостерігалася завидна активність інвесторів та архітекторів. У чому причини цього явища?
Якось у квітні деякі колеги з західних областей України, дорікали, що у східній та центральні частині нашої держави практично відсутні міста із традиціями магдебурзького права у самоуправлінні, тому в нас такі різні школи містобудування. І саме тоді прийшла думка, про те, що Дніпро саме зараз набуває цей дивовижний досвід, саме зараз Дніпро стає містом, яке здатне рухатись по історії єдиним організмом. Наше «магдебурзьке право» створюється сьогодні!
У березні наше Місто возвело мури навколо, та сформувало нечувану єдність в середині. З одного боку, це страх втратити все, що в тебе є, з іншого боку - відчуття в середині себе, що Дніпро - це і є твоє місто, і відірватись від нього важче, ніж стати на його захист. Одразу за цим прийшло сприйняття, що Дніпро це і є той колективний вклад в Державу, яким ми здатні поділитись з іншими українцями. Все в Україні стиснулось до телефонного дзвінка другу у будь яке місто та каністри з паливом.
Такої горизонтальної єдності між архітектором і інвесторами, яка була в березні, думаю, у мене вже не буде. Але наша колективна активність у захисті Міста переродилась у прагнення його розвитку.
Коли місто, як організм, починає планувати своє життя, архітектори дізнаються про це одними з найперших. Вважаю, тому і така активність, і при цьому не незважаючи на війну, а, так би мовити, «завдяки» війні.
Ну і, звісно, треба зазначити, що інвестори, великі та малі – це проактивна частина містян, вони не можуть не планувати розвиток, вони важко переживають бездіяльність.
В останні роки ви є одним із найбільш затребуваних архітекторів нашого міста. У чому секрет такої популярності Михайла Аліпова серед забудовників?
Це дуже тонка грань у не горизонтальних відношеннях.
З одного боку ми дуже відповідально підходимо до наших функцій у інвестиційному процесі.
З іншого боку нам вдалось зібрати дуже гнучкий, дуже професійний, дуже різносторонній колектив архітекторів, інженерів, конструкторів, прибиральників, юристів, консультантів, які постійно розвиваються, та дуже якісно працюють на результат. Ще не так якісно, як мені би цього хотілось, але ми на шляху до цього.
І найголовніше – нам щастить. Щастить з людьми, щастить з обставинами, щастить із інвесторами, щастить із будівельниками. Поки що.
Які проекти воєнного року для вас стали самими знаковими?
Житло для переселенців. Це проект, в який ми вложили все, що маємо на сьогодні. Це проект, в якому стало зрозуміло, навіщо нашому архітектурному колективу всі ці набуті не профільні знання. Архітектори часто ухиляються у спробу навчити людей, як їм потрібно жити, і це дуже тонкий баланс між тим, щоб просто зробити те, що в тебе просять, і тим, щоб нав’язати те, про що на початку ніхто і не помірковував.
Житло для переселенців – це саме такий випадок. З одного боку, майбутні мешканці не можуть обирати – як кажуть, кінь-то подарований. З іншого боку, те, що призвело до самої необхідності переселення, настільки жахливо, що цинізм раціональності відходить на другий план сам по собі.
Ми маємо сподівання, що у наступному році у нас з’явиться можливість реалізувати цей проект, і вдача буде супроводжувати його реалізацію.
Чи вірите, що всі ваші проекти в найближчому майбутньому будуть втілені у реальність?
Ми працюємо кожен день, окрім неділі. Кожен день ми намагаємось вийти на межу своїх можливостей, кожен день відповідально ставимось до своїх обов’язків.
А реальність сама здатна вирішити долю нашої праці.
На чому, на вашу думку, базується оптимізм інвесторів, які під час війни вкладають серйозні кошти в проектування та будівництво нових об'єктів?
У цьому питанні я трохи побуду циніком.
По-перше, в нашій країні проектування - це не такі вже і серйозні кошти.
По-друге, всі ми прораховуємо наше майбутнє життя і всебічний успіх України, як держави, з якою ми ототожнюємо себе.
Інвестори вміють прораховувати варіанти майбутнього краще за багатьох. Мета їх діяльності – це успіх.
Успіх – це результат дій. Дії – результат планування. Планування у будівництві – це проектування.
Цей цинізм логіки розвитку дає мені відчуття оптимізму, яке діє краще за вітаміни.
Тому станом на сьогодні або добудовуються старі об’єкти, довоєнні, або плануються нові, і реалізація нових об’єктів всебічно буде залежати від реальності навколо нас.
Чи у воєнний час загострюється конкуренція серед архітекторів Дніпра? Мені як журналісту, який вже чверть сторіччя висвітлює міські містобудівні ради, здалося, що ці заходи останнім часом відбуваються більш напружено...
Все оголилось. Архітектурна спільнота не виключення.
Війна поставила питання професійної чесності більш гостро.
Питання розвитку нашого міста тимчасово випало з переліку пріоритетних завдань влади всіх рівнів. Архітектори намагаються підняти цей прапор, який, по суті, їм і належить нести. У відсутності супротиву нам вдається проводити внутришньоцехові обговорення стратегії розвитку міста, його містобудівної концепції, його пріоритетних завдань. Ці питання виводять професійну дискусію на інший рівень, в тому числі і на інший рівень відповідальності архітектора. До 24 лютого цього не було, або було, але не так гостро.
Саме тому дискусії на містобудівній раді стали гострішими, суттєвішими, та мають вигляд конкурентної боротьби. Але особисто мені, поки що, здається, що це конкурентна боротьба думок та концепцій задля підвищення якості містобудування, а не конкуренція особистостей задля виборювання замовлення на проектування.
Чи подобається вам, як розвивається наше місто останнім часом?
Я дуже поважно ставлюсь до реальності, як дієвої особи нашого життя. Наше місто розвивалось в цій реальності до нас, розвивається зараз, та буде розвиватись після нас.
Розвиток будь якого міста, це завжди акт колективної волі, і ми знову повертаємось до міста «магдебурзького права». Я дуже оптимістично дивлюсь на процес самосвідомості у Дніпрі. Вважаю, що це наше найбільше здобуття у майбутньому повоєнному часі.
Єдине, що можу додати : мене обнадіює розвиток розуміння нашого міста в середині мене самого. І я дуже сподіваюсь, що у поєднанні з реальністю зможу принести користь у розвитку міста Дніпро.
Чого не вистачає у цьому розвитку? Що можна і потрібно змінити?
Довіра – це те, чого нам всім не вистачає.
Довіра людей один до одного, довіра влади до громадянина окремо і до суспільства в цілому, довіра суспільства до влади в цілому і до її окремих представників зокрема.
Довіра до архітектора, довіра до спеціаліста, довіра до інструменту саморегулювання на всіх рівнях держави.
Ми досі питаємо один у одного : а хто вам це дозволив робити ? А де пункт в Законі, Постанові, ДБНі про те, що вам це можна робити і ви робите ЦЕ правильно ?
Хто повинен дозволити людині жити та реалізовувати своє призначення ?
Коли питаєш у представників розвинених суспільств, як вони регулюють ці питання, вони досить чітко відповідають – саморегулювання на всіх можливих рівнях, від малого до великого. А це і права і відповідальність одночасно, і досить гнучкий, але не звичний для нас спосіб взаємного впливу.
Довіру у вигляді саморегулювання можна замінити на зрозумілу чітку вертикаль прийняття рішень. Чи цього ми прагнемо – от питання із питань.
У 2022 році саме майданчик НСАУ став центром обговорення стратегій містобудівного розвитку. Ми почали з малого – ми спробували почути один одного та домовитись про спільні дії. І це виявилось досить важко зробити. Хочеш щось змінити – почни з себе, ми, власно, і почали.
Ми шукали баланс між плюралізмом та дієвістю.
Ми шукали баланс між обговореннями та долученнями різних поглядів, і конкретними діями.
Ми намагались вибудувати пріоритети, - спочатку концепція дій, а потім самі дії.
Вдалося не все. Але багато в чому ми досягли прогресу. Дуже сподіваюсь, що у наступному році ми зможемо сформувати та презентувати громаді наш, професійний погляд на розвиток Дніпра, і дуже сподіваюсь, що ми зробимо це вчасно.
Ця організація нині – спілка однодумців чи професійне об'єднання конкурентів?
І те, і те одночасно, як на мій погляд. Мені здається, що в нас є спільний напрям руху. При цьому зовсім різні проблеми і завдання на всеукраїнському рівні між обласними організаціями, і в середині кожної обласної організації.
Це знову про питання довіри та спроможності до колективних дій.
Нам всією державою потрібно вчитись робити ефективні спільні дії не тільки перед обличчям ворога зовнішнього, а і у викликах післявоєнного часу.
Чим 2022 був знаків для обласної організації архітекторів?
Ми почали частіше використовувати Будинок Архітектора. Скажемо так, ми його заново обживаємо.
У спробі знайти колективні рішення питань розвитку Дніпра нам знадобилось місце, равновіддалене для кожного, але сприятливе для колективних дій. Ми знайшли його у Будинку Архітектора, як «виручай кімнату». Стільки часу, скільки ми провели у обговореннях питань містобудування, ми не проводили на моїй пам’яті ніколи.
Нам залишилось тільки реалізувати цей потенціал у конкретних діях. Так би мовити – залишилось найлегше.
Чого вдалося досягти?
Як у Булгакова : найкраще нас чекає попереду. Сподіваюсь.
Ми відчули лікоть один одного, ми відчули лікоть архітекторів з інших міст України, ми почали відчувати своє законне місце у нашій Державі. Далі буде.
Що за суперечливі процеси відбуваються останнім часом у НСАУ (з питань сертифікації, членства тощо)?
НСАУ їде шляхом перетворення на саморегулюючу організацію у сфері архітектурної діяльності, і це не простий шлях, як в середині організації, так і зовні.
Ми колективно вважаємо, що всі спроби держави регулювати ринок архітектурних послуг за тридцять років не призвели ні до розвитку галузі, ні до якихось здобутків у ній. Більш того, занепадають цілі архітектурні школи. Конфлікт архітектора та суспільства поглибився, конфлікт замовника і архітектора не має системного рішення, більш того, з’явився конфлікт держави та архітектора.
В нас є чітка формула вирішення цих питань.
НСАУ, як безальтернативна організація, яка поєднує більшість архітекторів України, стає модератором у взаємодії всіх учасників і користувачів, пов’язаних зі створенням об’єктів архітектури.
Здається, що виконавчі органи Держави вважають, що впораються з цією задачею краще.
На цьому ґрунті і виник конфлікт.
Так, є архітектори, які мають претензії до НСАУ як до інституції, і ці питання потрібно ефективно вирішувати. Є державні діячі, які мають свої думки з цього приводу, але ж ці думки треба узгоджувати між сторонами.
Немає альтернативи фаховим організаціям, які контролюються Державою, але на підставі та за допомогою колективності, відповідальності, демократичності, професійності, ефективності проводять самостійне регулювання фахових відносин як в середині організації, так і зовні.
Але ж це питання окремої дискусії і тональність та аргументація під час цієї дискусії буде визначена фактом ветування або відсутності ветування закону №5655 нашим Президентом.
Великий резонанс у суспільстві викликав якраз цей новий закон 5655 про правила забудови міст та відповідальності інвесторів. Ваше ставлення до нього?
Особисто я вважаю, що той резонанс, який піднявся навколо цього Закону №5655, сам по собі може бути прекрасним підґрунтям для перегляду принципів ефективної взаємодії учасників у сфері будівництва. І все було би дуже добре, як би не було самого Закону №5655. Як би ми прокинулись – резонанс і підготовленість учасників процесу є, а самого Закону №5655 нема. О це був би гарний подарунок на новий рік.
Як цей закон може змінити розвиток Дніпра та України?
Я не буду повторювати всі ті аргументи, які вже багатократно наведені у різних статтях та зверненнях, але ж сам факт такого рішення «через коліно» у питанні, яке безпосередньо не пов’язане з бойовими діями, ставить під велике питання можливість формування ДОВІРИ між представниками держави та суспільством.
Закон прописано як купа правок к іншим законам, по суті це не новий закон, це такі собі дрібні та не дуже, але майже нескінчені правки у Закони, які були прописані з іншою ідеологією. Зазвичай така схема має купу дрібних недоліків : там виправили, там забули, там читаємо так, а там можна і по іншому – ці недоліки дозволять юристам та іншим учасникам перекручувати схему у досить дивному вигляді.
Піде супротив, підуть нескінченні правки до закону, підуть перекоси на місцях, а там реальність може втрутитись у процес, і щось зміниться на краще ?
Правильні речі вони прості та зрозумілі – коли Новий Закон покручено та зашаровано так, що потрібні археологи, постає питання : наскільки він далекий від правильних речей?
Яким бачите розвиток нашого міста та України після Перемоги?
Вважаю, що зміниться багато чого, при цьому зміниться фундаментально.
Зміниться кількість фахових спеціалістів у всіх галузях проектування та будівництва. З одного боку, це призведе до підвищення попиту, але водночас може призвести до втрати якості при заповненні цього попиту.
Зміниться запит від Користувача і в частині безпеки, і в частині якості, і в частині споживчих властивостей архітектурного продукту.
Зміниться перелік явищ, важливих для життя, а ці нові явища потребуватимуть нових форм, які доведеться знаходити та створювати.
Зміняться люди, і я сподіваюсь, що ця зміна буде тривати достатньо довго для того, щоб запровадити нові принципи життя у місті та в Україні.
Коли до нас приїжджали під час активної фази війни архітектори з інших країн, вони різними словами говорили про одне і те саме: у вас величезний потенціал , вам треба просто все почати а потім закінчити.
Які особисто у вас плани і мрії в цьому році?
Особистою метою є бути достойним нової України.
А мрія тільки одна – найскоріша перемога зі збереженням максимальної кількості життів, і я би не хотів обирати між чимось.
Дякую! То нехай здійсняться ваші мрії!