Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Міський сайт продовжує розкривати маловідомі та цікаві сторінки історії міста на Дніпрі.
14 жовтня ми відзначаємо День захисників України. Це також – свято Покрови, День запорозького козацтва.
Більше ста років саме в нашому місті розпочиналася історія українського кінематографу. Й розпочиналася вона, що дуже символічно, саме з козацької та військової тематики.
Історія власного кіновиробництва в нашому місті пов’язана з ім’ям Данила Сахненка.
Хто такий Данило Сахненко та чим знаменита ця постать? Як проростало зерно українського кінематографу в Катеринославі? Як називався перший український фільм про козаків, випущений в нашому місті? Коли й де знімали цей фільм, й коли він вийшов у прокат? Як надалі склалася доля Данила Сахненка?
На ці питання відповість давнішній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Едуардович КАВУН.
«Данило Сахненко народився в Катеринославі 1875 року, - розповідає Максим Кавун. - Це один із піонерів українського кінематографу, з перших українських кінооператорів та кінорежисерів. Народився та провів більшу частину життя в Катеринославі, а іншу частину життя – в Харкові, де помер і похований.
Спочатку Данило Сахненко мешкав на Мандриківці. Це старовинне козацьке селище, колишній виселок слободи Половиці, згодом – передмістя Катеринослава, яке зберігало український національний колорит. Вірогідно, саме це середовище також істотно вплинуло на формування особистості та інтересів Данила Сахненка.
Путівку в кінематографічне життя Данилові Сахненку надав кінопідприємець Зайлер. Він одним із перших прибув до Катеринослава з паризьким кіноапаратом. Зайлер відкрив власний заклад, названий «Біоскоп Зайлера» («Електробіоскоп Зайлера»). Історія цього закладу тісно повязана з майбутнім кінотеатром «Родина», про який детально розповідав Міський сайт.
Існує інформація, що Зайлер примітив молодого хлопця Данила Сахненка, який цікавився кіно, та дозволив йому крутити ручку кіноапарата. Вже через півроку Сахненко отримав посаду кіномеханіка, а згодом став старшим механіком.
Зірковим для Данила Сахненка став 1908 рік. Тоді до Катеринослава прибув представник французької фірми «Брати Пате і Ко». Він запропонував молодому кіномеханіку співпрацю в ролі кореспондента кіножурналу «Пате». Данилові надали для роботи кіноапарат «Пате», великий масив кіноплівки. Також Сахненко отримав… котелок (головний убір), піджак та годинник (обов’язковий атрибут джентльмена того часу). Тобто, він створив собі новий відповідний імідж.
Того ж 1908 року Сахненко зняв документальний фільм про епідемію холери в місті Катеринославі (ця хвороба «відвідувала» місто та лютувала в ньому майже століття). До речі, Міський сайт докладно розповідав про це.
У 1910 році Сахненко зняв для фірми «Пате» новий фільм про повінь на Дніпрі 1910 року. Фільм вийшов настільки вдалим, що Сахненко отримав від фірми листа:
«Вартість надісланого за минулий рік матеріалу покриває вартість кіноапарата, отже, віднині апарат переходить у власність кореспондента».
Це було важливим визнанням досягнень молодого режисера.
Далі Данило Сахненко швидко перетворюється на кінопідприємця. Вже в 1910 році Сахненко з друзями засновує перше на території України кінопідприємство. Воно мало назву «Южнорусское этнографическое акционерное общество Щукин, Сахненко и Ко».
Капітал товариства було створено з внесків учасників. Власник кафе-їдальні М. Шейнін вніс 10 тисяч карбованців, кінопрокатник Ф. Щетинін – власну садибу, оцінену в ці ж 10 тисяч, а Данило Сахненко – свій кіноапарат та свою працю.
І все ж таки Данила Сахненка вабила перспектива власної фірми. У 1911 році він організовує власне підприємство в Катеринославі, назване ним «Южнорусское ателье «Родина».
І ось в 1911 році у Катеринославі обидві фірми – ательє «Родина» та «Південноросійське синематографічне акціонерне товариство Сахненко, Щетинін і Ко», - поставили перший ігровий українский кінофільм.
Він мав назву «Запорізька Січ або Облога запорозька». Розповідав фільм про військові здобутки запорозьких козаків та кошового отамана Івана Сірка в боях проти татар та турків.
Картину знімали за участю нащадків запорожців – дніпровських лоцманів у селі Лоцманська Камянка. Зйомки проводились у вересні 1911 року. У батальних сценах фільму були зайняті близько 400 осіб, з гарматами та човнами.
Катеринославська газета тоді писала:
«На березі Дніпра побудували курені, хати, трохи не півсела запросили взяти участь у «баталії». Для всіх учасників баталії пошито спеціально історичне убрання. В цій баталії бере участь коло 400 душ, з гарматами і човнами на Дніпрі».
Київська газета «Засів» від 30 вересня 1911 року повідомляла:
«Відома кінематографічна фірма братів Пате хоче випустити картину «Напад татар на Запорізьку Січ». Щоб ся картина мала справжній вигляд, фірма хоче улаштувать показний бій на березі Дніпра, на місці колишньої Січі. З цією метою агенти фірми робили досліди Дніпра на всьому протязі між Олександрівськом і Катеринославом і спинились на Лоцманській Каменці, як найбільше підхожому місці».
Існує інформація, що консультантом фільму виступив знаменитий український історик, директор музею в Катеринославі (1902-1933), «козацький батько» Дмитро Іванович Яворницький. Він також забезпечив знімальну групу екземплярами старовинних одягу, зброї та інвентарю.
Фільм вийшов у прокат у січні 1912 року. У головній ролі знімався Арнольд Кордюм. Музику для фільму написав композитор і хоровий диригент Олександр Векслер-Стрижевський. Декорації для фільму створив художник-самоук Єлисей Шаплик.
На жаль, від першого українського ігрового фільму лишилося небагато. Лічені чотири кадри….
Починаючи з 1911 року, Данило Сахненко щороку став продукувати ігрові фільми. Того ж 1911 року він екранізував спектаклі легендарної трупи М. Садовського. Під час гастролей у Катеринославі Сахненко переніс на плівку найкращі постановки – «Наймичка» І. Карпенко-Карого та «Наталку Полтавку» І. Котляревського із Марією Заньковецької у головній ролі.
Надалі Сахненко також екранізував українську класику. У 1912 році вийшов художній фільм «Любов Андрія» - за твором «Тараса Бульба» Миколи Гоголя. У 1913 році – художній фільм «Мазепа», за поемою Олександра Пушкіна «Полтава». У 1914 році – екранізована п’єса Михайла Старицького «Богдан Хмельницький».
У 1914 році розпочалася Перша Світова війна і ситуація досить швидко змінилася – і в економічній, і в інформаційній сфері. Це не могло не відбитись на фірмі Сахненка та його діяльності. По-перше, екранізації класики не надавали бажаний прибуток. По-друге, під час війни на перший план вийшла військова пропаганда.
Через це фірма Сахненка стала знімати комедії «на злобу дня», - такі, як «Грицько Голопупенко», «Ото ускочив!» та інші. Також він активно знімав військові пропагандистські фільми – вони фінансувалися з державного бюджету й надавали прибуток.
Тим не менш, у ці бурхливі часи, Данило Сахненко залишився вірним собі, й залишив нам найцінніші зразки хронікального кіно. Документальні фільми Сахненка цього періоду зберігаються у Російському державному архіві кінофотодокументів (рф, Московська область, місто Красногорськ). За іронією долі, однією з найвідоміших стрічок Сахненка став запис на плівку… похорону.
У 1914 році помер передостанній предводитель катеринославського дворянства, Георгій Петрович Алексєєв – відомий державний та суспільний діяч, меценат. До речі, ця людина, пам'ять про яку повністю винищили більшовики, ввійшла в історію не своїми основними діяннями, а завдяки одному епізоду. Саме його потилицю художник Ілля Репін замалював на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (на передньому плані картини).
18 лютого 1914 року відбувся похорон Г.П. Алексєєва в Катеринославі. Данило Сахненко створив фільм «Похорон обер-гофмейстера двору Його Величності Г.П. Алексєєва в Катеринославі». У фільмі ми бачимо траурну процесію, її учасників – зокрема, зятя небіжчика, й останнього предводителя дворянства губернії князя М.П. Урусова, губернатора В. Колобова, єпископа преосвященного Агапіта. Показаний будинок, де жив у Катеринославі Г.П. Алексєєв, зображено Хрестовоздвиженську архієрейську церкву та склеп у ній, де було первісно поховано лідера дворянства. Весною того ж року прах перевезли у маєток Котівка (на жаль, після 1917 року і маєток, і могила Алексєєва були зруйновані).
Сахненко-хронікер залишив нам також унікальні зразки кінофіксації життя міста на Дніпрі. В тому ж архіві зберігається також «Хроніка міста Катеринослава» в трьох частинах.
Перша частина репрезентує одноденний візит до Катеринослава імператора Миколи II 31 січня 1915 року. (Міський сайт колись докладно розповідав про цей візит). Ми бачимо тут прибуття імператора, відвідини ним військового шпиталю. Далі військовий ешелон на залізничній колії, військові табори під Катеринославом. Карнавальна хода та демонстрація з нагоди перемоги російської армії під Перемишлем. Молебень. Поховання загиблих.
Частина №2 «Хроніки» зображує революційні події 1917 року. Лютий 1917 року в Катеринославі. Перестрілка, вибухи, солдати в траншеях. Портрети міністрів Тимчасового уряду Росії.
Частина №3 «Хроніки» повертає нас на береги Дніпра. Ми бачимо Дніпровські пороги, село на березі ріки, човен біля берега, також човен з людьми на воді. Група офіцерів на березі, перевезення кіньми землі та каменю. Збори козаків.
Під час революції Данило Сахненко тримав вітрила та зумів зберігти себе у вирі подій. Цікаво, що у 1920 році він служив кінооператором у Першій кінній армії, є інформація що він мешкав у Ростові-на-Дону. З 1921 року працював у Катеринославській філії Кінокомітету.
З 1925 року Данило Сахненко працював оператором у центральній лабораторії ВУФКУ у місті Харкові – тодішній столиці Радянської України. Це було визнанням заслуг та продовженням кар’єри режисера та оператора. У 1925 році разом з М. Лідером зняв художній фільм «Убивство сількора Малиновського».
Помер Данило Сахненко у 1930 році в Харкові. Прожив він на світі не так вже і довго – 55 років. Невідомо, як би склалася його доля під час масових репресій 1930-х років. Він не побачив того жахіття, і в цьому була певна справедливість...
Пам'ять про Данила Сахненка повертається останні двадцять років. Автором багатьох статей та брошури про нього є відомий краєзнавець Придніпровя, заслужений журналіст Микола Чабан. Всеукраїнський фестиваль екранних мистецтв «Дніпро-сінема», який проводиться у нашому місті з 2004 року, з 2008 року носить ім’я Данила Сахненка. Вручається премія його імені.
У 2008 році на фасаді тоді ще діючого кінотеатру «Родина», було встановлено меморіальну дошку Данилові Сахненку, в рамках відомого проекту «Події та персоналії» (меценат – Олексій Лазько).
У 2010 році до нашого міста повернули копію єдиного з повністю збережених фільмів Данила Сахненка. Це драма в 4-х частинах «Умер бедняга в больнице военной» (1916), Сахненко був тут оператором.
З 23 фільмів, знятих Данилом Сахненком, більшість не зебереглася зовсім. Хоча це не остаточний висновок. За останні роки в архівосховищах «спливають» деякі фільми Сахненка або їх фрагменти.
Нарешті, у 2016 році, під час декомунізації, на мапі Дніпра з’явилася вулиця Данила Сахненка. Вона проходить не на Мандриківці, де колись він жив, але в іншому мальовничому селищі з козацьким корінням – Діївці.
***
Сто десять років тому у прокат вийшов перший український фільм – про запорозьких козаків, їх героїчну боротьбу проти загарбників. Символічно, що ця подія сталася саме в нашому місті на Дніпрі. Данило Сахненко, творець фільму – один із символів українського національного відродження початку XX століття. Він залишився в історії завдяки своєму таланту та вірності українській справі», - завершує Максим Кавун.
Світлини та репродукції з вільного доступу