Сергій Жадан у Дніпрі

З культовим українським письменником та волонтером Сергієм Жаданом Відкритому вдалося поспілкуватися в перерві між його виступом на фестивалі творчості учасників бойових дій “СТІЛ” в дніпровській “Арт-квартирі” та концертом гурту “Жадан і Собаки” в “Махно Пабі”. Поговорили про волонтерство, творчість та українські перспективи на найближче майбутнє.

Чи змінився Дніпро з моменту Вашого першого сюди візиту?

– Безперечно. Я вперше приїхав сюди 1991 року. Це було інше місто, інша країна, інше суспільство, інший народ. Були іншими навіть повітря та архітектура. Усе було іншим. Було гірше, значно гірше. Зараз це українське місто. Тоді це було радянське місто.

Сергію, чи можете Ви сказати, що Дніпро – передове місто у сенсі проведення акцій волонтерського руху та підтримки українських військових?

– Я можу сказати, що від 2014 року у Дніпрі є міні-суспільство, яке підтримує українську армію і яке, в принципі, можна назвати патріотичним середовищем. Хоча це дуже обмежене визначення, яке багато в чому спрощує ситуацію. Але це середовище існує, і його представники щось проводять. Втім, такі ж акції проходять і в інших містах. Я люблю Дніпро, та не маю тенденції протиставляти одне місто іншому. Я взяв участь у фестивалі, тому що мене запросили люди, яких я люблю, поважаю, яким довіряю. Переконаний, це важливий захід, його варто підтримати.

Яка з акцій на підтримку українських військових за час війни запам’яталася найбільше, у будь-якому з українських міст?

– Аукціон художніх робіт. Ми попросили харківських художників дати свої роботи на продаж. Вони всі відгукнулися. В результаті, заробили щось близько мільйона гривень і підтримали українську армію, харківський військовий госпіталь й багато інших цікавих ідей. Але річ навіть не в тому, яка з акцій. Мені загалом запам’яталися ці п’ять років, як роки, коли багато людей готові були підтримувати своїх, включатися і виявляти свою приналежність до цієї країни, до цього суспільства, до всієї цієї ситуації.

Чи спала за цей час волонтерська хвиля?

– Звісно, хвиля спала, і спала давно. Сказати важко, наскільки. Але це було зрозуміло ще від 2014 року. Люди не можуть, скажімо, постійно бути в стані стресу чи в стані постійної мобілізації. Втім, хтось залишився волонтерити далі, хтось просто повернувся до повсякденної роботи. І це нормально, мені здається, нічого екстраординарного в цьому немає.

Чи можлива втома від волонтерства у Сергія Жадана?

– Мені би хотілося вірити, що я буду допомагати своїм доти, доки це буде необхідно. Однак, ми всі люди, а не роботи, тому важко говорити про якусь запрограмованість.

На полицях українських книжкових магазинів багато книг про російсько-українську війну. Чи є серед інших Ваші улюблені автори?

– Безперечно є. Це книги Володимира Рафієнка, Євгена Положія, Бориса Гуменюка. Останній – сам був добровольцем. Про це його “Щоденник”, надзвичайно цікава книга. Женя Положій – це журналіст із міста Суми, який зробив дві книги про Іловайськ, поспілкувавшись із великою кількістю людей, що там були. Володя Рафієнко – донецький письменник, який до війни писав і видавався в Росії. Та, власне, з початком усіх цих дій на Сході України змушений був переїхати до Києва і написав спершу “Довгі часи” російською. А потім створив свій перший роман “Мондегрін” українською мовою.

Про що наступна книга Сергія Жадана?

– Дорогою до вас сьогодні я закінчив п’єсу. Це інсайдерська інформація (сміється).

А назва вже є?

– Так, “Хлібне перемир’я”. П’єса про війну.

Чи зніматимуться найближчим часом кінострічки за романами Сергія Жадана? Чи були думки особисто продюсувати стрічки за власними сценаріями.

– Найближчим часом ні. Тому що, зробити фільм не так просто. Не так просто, як написати книгу, наприклад. Найскладніше, передусім, знайти команду. Жоден фільм не робиться без продюсера. Продюсер – це людина, яка координує увесь цей процес. Я про це ніколи не думав. Це не моє.

Гурту “Жадан і Собаки” скоро виповниться 20 років. Що змінилося за цей час?

– Усе змінилось. По-перше, склад учасників. Окрім бас-гітариста Андрія, котрий грав у першому складі – нікого не залишилось. Змінилося наше ставлення до роботи, наше усвідомлення себе на сцені, публіка, репертуар, повітря, в якому ми граємо.

Про що ваш новий альбом “Мадонна”?

– Про країну, в якій ми живемо. Про людей, з якими ми разом співіснуємо, про наших співвітчизників, про всіх нас. Лірично-іронічний і, що головне, самоіронічний погляд на реальність.

Ви зізналися, що він – найкращий? Це дійсно так?

– Так. Він найкраще записаний як з точки зору техніки, так і душі. Дійсно, найбільш збалансований, продуманий і концептуальний наш альбом.

Кому присвячена головне й однойменна пісня цього альбому?

– Нашим слухачкам, які ходять на наші концерти вже 12 років. Це іронічна річ, яка написана з великою повагою до людей, які приходять, стоять під сценою і слухають нас.

Вас у ЗМІ часто називають пророком. Як ставитеся до цього?

– Звичайно, я в жодному разі не пророк. Це швидше свідчить про велику непрофесійність людей, які це роблять.

Якими є ваші прогнози щодо того, що зараз відбувається із владою в країні? Якими, на Вашу думку, є найближчі українські перспективи?

– Ставлення до теперішньої влади доволі скептичне. Але я, як людина, яка не хоче нашкодити своїй країні, поки що тримаю свою думку при собі. Але якщо дійсно складеться невідворотне враження, що всім нам пи@ць, треба буде про це говорити, і це буде чесно.