Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
З народження мене покинула мама, вона написала відмову. Виховувався я в дитячому будинку, там пробув з 5 до 18 років, а потім мене влаштували в геріатричний пансіонат у Придніпровську. Перший рік у мене дах їхав, там можна було здуріти, контингент різний. Зрозуміло, що люди літнього віку можуть бути, і в’язні колишні, можуть бути і науковці. Абсолютно різношерсте збіговисько, прошу вибачити за таке висловлення. Психологічно там важко, можна спитися. Я розумію людей, які там живуть, адже там більше нічого робити, окрім того, щоб пити і чекати власної смерті.
Я вступив до Будівельного технікуму. Там вчився і частково підробляв, креслення робив. Але потім в один момент мені все це так набридло, все безрезультатно було, це 2012 рік. Такий собі момент депресії. Тоді мені захотілося в басейн. Почали працювати з тренером Геннадієм Анатолійовичем. Ну як працювати — я просто плавав, мені сподобалось, я відчув різницю. Через півроку я почав ходити в басейн значно частіше. Потім мені запропонували поїхати в Євпаторію на збори. Було дуже важко готуватися на рівні збірної, тренуватися з ними. Робота, робота, робота… і я вже опинився на чемпіонаті світу в Канаді, в Монреалі. Це було в 2013 році.
Переживання були ще тоді, коли нам сказали, що все, хлопці, ми готуємося на Паралімпійські ігри. І тут вже реально починаються хвилювання, переживання і починається посилена робота. Тоді в жодному разі не можна було говорити, що я не можу.
У Ріо нас зустріли досить тепло. Не знаю, як там у олімпійців, які у них були проблеми, але у нас проблем взагалі не було: пандуси, заїзди, ліфти, в басейні були волонтери на випадок, коли когось потрібно було підняти. Волонтерів було дуже багато.
— І якщо порівняти це з умовами тренування тут?
— У нас тут були гарні умови в Україні, коли ще Крим був українським. На нашій паралімпійській базі в Євпаторії були всі умови.
— Де збори відбуваються зараз?
— У Миколаєві, там басейн з досить добрими умовами, і в Кам'янському (Дніпродзержинськ). У басейні в Кам'янському трохи важко. Там басейн гарний: великий, чистий. Проблем із ним немає, але для людини на візку він важкодоступний. Там було б непогано вмонтувати якийсь підйомник на другий поверх. Сходинки круті, там нікуди ліпити пандус. Зараз тренуюсь у вищому училищі фізичної культури, завдяки директору училища, в принципі, на візку є доступ. З іншого боку є невеличкий пандус, заїхати можливо. Можна сказати, що тут доступно.
Я не можу сказати, що мені легко плавати. У мене бувають такі тренування, що я просто виповзаю з басейну з таким трудом, що вже і повертатися не хочеться наступного дня. Але це такі моменти, які потрібно перебороти.
На Паралімпіаді в Ріо я робив усе, що було в моїх силах. І ті результати, які я показав, навіть на сотні, вони перевищують попередні мої результати. Я програв дотик Франческо Бетеллі. Це, звісно, трошки прикро, але те, що був покращений мій особистий результат — це моє досягнення, досягнення тренерів. Дистанція 50 метрів у мене в Ріо трошки не вийшла, бо там затримали старт більше ніж на 40 хвилин. Це збило мене з пантелику. На сотні я виступив краще, показав себе краще, був більш зібраний, налаштований, і не було таких перепон, як затримка старту. Моє прагнення – золото на Паралімпійських іграх.
— Займатися плаванням для тебе необхідність чи просто задоволення?
— Це все. Раніше я, напевно, не розумів, що вода знімає з мене стрес. Коли нахлине щось, якісь тяжкі моменти, тоді я кайфую від того, чим я займаюсь. Це дійсно приносить мені задоволення, я забуваю про всі проблеми, коли я в басейні.