Половиця

Слобода. Располагалась в районе современных улиц Литейной, Ломаной, Успенской площади, Баррикадной, Сечевых Стрельцов, Троицкой площади.

Возникла в 1740-е годы и просуществовала с таким названием до 1790-95 гг., когда окончательно вросла в город Екатеринослав.
Название слободе дано по наименованию речки Половицы (другое название реки - Жабокрячь)

Есть несколько вариантов происхождения названия Половица:

• от слова полуныця (от украинского "полуниця" - клубника),
• от названия цвета лессов (горная порода), на которых находилась слобода, половый, палевый (желтоватый) .
• "половица" как половина чего-либо.

"Слобода Половиця знаходилася на тому місці, де зараз розташована центральна частина Дніпропетровська. Як видно з проектів Катеринослава кінця XVIII ст., де позначені реально існуючі споруди, забудова Половиці зосереджувалася від сучасної вулиці Ливарної вздовж Дніпра до сучасного театру опери та балету, в ширину її будови досягали лінії сучасного проспек­ту Карла Маркса. Дату заснування Половиці можна встановити досить чітко, якщо проаналізувати документи осавула Лазаря Глоби - засновника двох катеринославських садів, - опубліко­вані на початку XX ст. Глоба прибув сюди у 1743 р., а через кілька років неподалік почала заселятися слобода Половиця. Микита Корж, який мешкав деякий час у Половиці, свідчить, що його рідні та знайомі оселилися тут у середині XVIII ст., де вже було кілька козацьких зимівників. На карті Де Боксета 1751 року Половиця позначена як слобода.

У 1768 р. її відвідав «головний командир» Новоросійської губернії генерал Ісаков. У 1768 та 1769 рр. вона залишилася недоторканою під час набігу татар на Південну Україну. Місцевість, де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим, кленовим лісом, осокою, травою, між лісом знаходилися городи. На горі, вище берега, були збудовані вітряні та водяні млини, кузні. Сама слобода являла собою су­купність хат, частина з землі, частина з дерева. Мешканці Половиці розводили коней, косили сіно, розводили бджіл. У 1779 р. у Половиці налічувалося 125 дворів, у 1784 р. - 130 дворів та близько 800 мешканців."

Кавун М.
Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001