Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 219-222]
Юлія Головко
Зруйнування Запорізької Січі і розширення кордонів Російської імперії до берегів Чорного моря, поставило питання про переміщення митної мережі імперії на південь. З середини XVIII століття, після митної реформи в Російській імперії, переважна більшість митниць вже розташовувалася саме на кордонах держави. Отже, будь-яке зрушення кордону мало призвести до змін в митній мережі. В 1776 році почалося створення нових митних установ на новому кордоні імперії: серед них була й Микитинська. Це була одна з трьох головних митниць на південно-українському кордоні Російської імперії – були ще Таганрозька та Миргородська. Микитинська митниця була прикордонною і керувала діяльністю ще трьох митних установ: одна розташовувалася в Олександрівській фортеці, друга – в Кінбурні і третя – в Богородицькому деташаменті. Цю митну мережу сенатський наказ від 5 лютого 1776 року визначав як тимчасову, і діяти вона мала до особливого розпорядження1. Таке розпорядження було видано 26 травня 1776 року і воно практично підтверджувало попередній наказ2. 21 травня 1776 року було видано штати Микитинської прикордонної митниці: вони передбачали наявність в установі 17 власне митних службовців і 58 службовців кінної митної варти. Очолював установу директор3. На жалування та канцелярські витрати призначалося 5 794 крб.4.Але, як часто траплялося, наявні штати установи дещо відрізнялися від оголошенних. Так, в 1777 році, серед службовців Микитинської митниці не було касира, перекладача, підканцеляриста та двох сторожів. Зате були службовці, наявність яких штати не передбачали: канцеляристів було 2 замість 1, а доглядачів – 4 замість 3. Загалом, в 1777 році в Микитині було 14 митників, з яких 7 були з купецтва, 2 з українського та російського дворянства, а також були представники міщанства та козацтва. Середній вік службовців складав 35 років (від 20 до 43 років). Двоє мали військові звання. Загальний штат службовців Микитинської митниці в 1777 році мав такий вигляд:
1. Свєрбєєв Микола, директор
2. Камбурлей Іван, цолнер
3. Перепльотчиков Іван, контролер
4. Грек Лука, пакгаузний інспектор
5. Попов Михайло, вагштемпельмейстер
6. Обухов Григорій, екер
7. Наумов Федір, канцелярист
8. Висоцький Омелян, канцелярист
9. Шуляковський Гнат, копіїст
10. Тахтаєв Тимофій, копіїст
11. Катюнін Михайло, доглядач
12. Расторгуєв Михайло, доглядач
13. Рательніков Михайло, доглядач
14. Такасовський Петро, доглядач
Об’їзниками командував відставний вахмістр Григорій Аврамов5. На Микитинській митниці був свій лікар – Андрій Боршто, але за штатним розкладом лікарів на митниці на призначали. Лікар служив в Микитині ще до офіційного заснування митниці. В червні 1776 року, під час впорядкування митної прикордонної мережі, його було призначено до Микитинського карантину. Згідно штатів 21 травня 1776 року в карантині, крім лікаря, мали бути ще підлікар, цирюльник та копіїст, але згадок про них немає. За штатним розкладом лікар мав отримувати жалування 118 крб. на рік6. На господарчі витрати карантину призначалося 1000 крб., а на харчування бідних – 50 крб. на рік7.
В 1776 році митники Микитина користувалися штемпелями митниць Білоруської губернії, а вже на 1777 рік для нових митниць був виготовлений спеціальний інвентар: залізний станок з гербом Російської імперії, залізна паличка для цього станка, мідний штемпель для таврування чорнилом і галантерейний штемпель. Комерц-колегія також надсилала на митниці печаті8. Розсилка відбувалася через генерал-губернатора Г. О. Потьомкіна, якому підпорядковувалися всі митниці Новоросійської та Азовської губерній. За роботу митниць в губерніях відповідали губернатори, але фактично керували роботою митних установ в губернії обер-директори. Вони мали особисто контролювати дотримання закону на кордонах імперії. Всіх службовців – окрім директорів – призначали губернатор разом з обер-директором. Директорів призначав сам Г. О. Потьомкін. Обер-директор складав перелік та форми відомостей для митниць, які вони мали надсилати до губернатора та генерал-губернатора з даними про збирання мита, про видатки та прибутки, рух товарів і таке інше9. Крім того, існував ще один перелік звітньої документації, яка призначалася вже для Комерц-колегії, щоб остання могла скласти загальноімперські відомості про товарообіг та надходження мита. Але надсилати документацію до столиці митники не поспішали. Можливо, саме тому виникали ситуації на зразок тієї, що склалася в 1778 році: на початку цього року Комерц-колегія ще очікувала відомості Микитинської митниці за останню третину 1776 року і за першу половину 1777 року10. Очевидно, Комерц-колегія не могла суттєво вплинути на якість роботи митних установ, і тому зверталася до генерал-губернатора Г. О. Потьомкіна з проханням вжити заходів щодо вчасного надсилання звітньої документації з митних установ11.
Прибутки Микитинської митниці, у порівнянні з іншими митними установами Південної України, були доволі значні – прибуток за останні 8 місяців 1776 року склав 28 226 крб. 42 коп., а це майже в 2,5 рази більше за прибутки Олександрівської застави, в 7 разів – за Петровську та Єнікальську застави, в 9 разів – за Керченську митну заставу12. Останній рік, за якій звітувала Микитинська митниця – 1778. В 1779 році Микитинську прикордонну митницю перевели до Херсону із статусом портової митниці. Деякі службовці з Микитинської митниці продовжили свою службу і в Херсоні, наприклад, Ф. Наумов як пакгаузний інспектор, або Григорій Аврамов – вже на посаді вагстемпельмейстера13. Деякий час митниця в Херсоні називалася Микитинською, оскільки була її справоприємницею, але згодом архів Микитинської митниці був переданий до Одеської портової митниці. Архів налічував 33 справи, до яких входили розпорядження керівництва до самої митниці, рапорти підпорядкованих митних установ та службовців, канцелярська документація і таке інше14. В 1830 році, під час реорганізації архіву Одеської митниці, частину документів з фонду Микитинської митниці було знищено через непотрібність та непридатність для будь-яких довідок15.
Митниця в Микитині була однією з перших на півдні України, створенних російським урядом після ліквідації Запорозької Січі. Просування російського кордону далі на південь України зумовило короткий термін існування як Микитинської митниці, так і підпорядкованих їй установ.
1. Полное собрание законов Российской империи с 1649 года. — Т.ХХ (1775-1780). — Спб.,1830. — С.346.
2. Полное собрание законов Российской империи с 1649 года. — Т.ХХ (1775-1780). — Спб.,1830. — С.385.
3. Російський державний військово-історичний архів (далі - РДВІА). Ф.52, оп.1/194, спр.135, ч.1, арк. 368.
4. Полное собрание законов Российской империи с 1649 года. — Т.XLIV, ч.2. — Спб., — С.249.
5. Російський державний архів давніх актів (далі — РДАДА). Ф.19, оп.1, спр.297, ч.1, арк.356-361.
6. РДВІА. Ф.52, оп. 1/194, спр.135, ч.2, арк.27.
7. РДВІА. Ф.52, оп. 1/194, спр.135, ч.1, арк.370.
8. РДВІА. Ф.52, оп. 1/194, спр.135, ч.1, арк.217.
9. РДАДА. Ф.1261, оп.6, спр.1385, арк. 10-12.
10. РДАДА. Ф.19, оп.1, спр.297, ч.1, арк. 40.
11. РДАДА. Ф.19, оп.1, спр.297, ч.1, арк. 44.
12. РДАДА. Ф.1261, оп.6, спр.425, арк.232.
13. РДАДА. Ф1261, оп.6, спр.138, арк.3.
14. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). Ф40, оп.1, спр.216, арк. 312.
15. ДАОО. Ф.40, оп.1, спр.216, арк.262.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Самарський монастир, 1840-1920 гг. Oleg Kolodyazny |