Головна вулиця Катеринослава

Давайте ж постараємося згадати, як з’явився у нашому місті Катерининський проспект, як він розвивався у часі й кому ми зобов’язані тим, що він став одним із найбільш широких та гарних проспектів Європи.

Перший генеральний план Катеринослава, розроблений архітектором Клодом Геруа, був затверджений у 1786 р. Для будівництва міста передбачалася забудова нагірної частини пагорба, так званої "Соборної гори", розташованої на повороті Дніпра на 5 — 7 км нижче Нового Кодака. В 1792 р. цей план був дороблений архітектором І. Старовим. У порівнянні із планом Клода Геруа площа міста збільшувалася за рахунок приєднання до нього слободи Половиця. Найзначнішою перевагою плану І. Старова було те, що він розташував частину житлових кварталів міста в низинній прибережній частині Дніпра й заклав основну вісь міста — великий і широкий проспект, що йшов від головної площі, розташованої на Соборній горі, паралельно Дніпру, проходив через глибокі яри і з’єднував нагірну частину із прибережними районами. Цей проспект послужив основним напрямком розвитку міста протягом всієї його подальшої історії.

У квітні 1817 р. план розвитку Катеринослава розробив англійський архітектор Вільям Гесте, який передбачав подальший розвиток міста у північно-західному напрямку вздовж Дніпра. Цей план зафіксував наявність двох центрів: крім старого центру, що знаходився у Нагірному районі біля Преображенського собору, на ньому з’явився ще й центр у нижній частині з декількома площами — Торговельною, Сінною й Рибною. У 1834 р. він одержав офіційну назву "Катерининський". Такий розвиток Катеринослава обумовив необхідність подальшого благоустрою цього проспекту й ліквідації глибоких балок, що ускладнювали зв’язок між двома частинами міста.

В першій половині ХIХ ст. околиця головної дороги міста — Катерининського проспекту починалася від Наплавного мосту, що почав функціонувати з 1796 р., і нагадувала пустир. На ній розташовувалися будинок Фальц-Фейна, власника землі "Асканія-Нова", величезні винні підвали, будинок доктора Масловича й острог на Качельній площі, навпроти якої був Казенний сад. Нині на місці Качельної площі знаходиться Оперний театр.

А. М. Фадєєва, жителька Катеринослава, згадує: "Катеринослав тоді мав вигляд якоїсь голландської колонії, а не губернського міста. Одна головна вулиця тяглася кілька верст, шириною кроків у двісті, так що буяла простором не тільки для садів і городів, але навіть і для пасовищ худоби на вулиці, чим жителі користувалися без найменшого жалю".

Показовим також є малюнок молодого І. Айвазовського, датований 1833 р., на якому зафіксовано загальний вигляд нагірної частини міста з Катерининським проспектом. Цей малюнок найбільш наочно показує реальну картину того, що являв собою Катеринослав і його головна вулиця у першій половині ХIХ ст.

У ці роки Катерининський проспект перерізували два глибокі яри. На місці першого пізніше буде побудовано Губернаторський будинок (вул. Леніна, 14), інший знаходився навпроти Міського саду. Для переїзду через яри спочатку були влаштовані дерев’яні містки, потім їх замінили кам’яними арковими мостами із земляними насипами, відгородивши дорогу й канаву низьким парканом зі стовпчиків і довгих поперечин.

Головною проблемою міського благоустрою того часу було створення зручного сполучення між Соборною горою й низинною прибережною частиною Катеринослава. Ця проблема була вирішена нелегким і повільним в умовах примітивної будівельної техніки того часу шляхом.

З 1847 по 1858 р. Катеринославською губернією керував таємний радник А. Я. Фабр. Під його керівництвом і постійним спостереженням були виконані значні роботи, спрямовані на благоустрій міста, насамперед на корінне перепланування Катерининського проспекту.

Про благоустрій проспекту цікаво згадує О. М. Молчанова (середина ХIХ ст.): "...Потім почали зрізати гору... від нинішньої семінарії й вниз до казначейства почали зорювати вулицю в кілька плугів, а потім збивати ящики з короткими поперечинами із двох дошок, покладених ребром; до кінців цих ящиків припрягали по декілька пар волів і стягували поорану землю. Так продовжували доти, доки не зрізали весь пагорб. Тоді закипіла нова робота — одні поруччя ставлять, інші шосе прокладають, а треті дерева саджають. Фабр сидить на балконі й спостерігає за роботою, а коли робота віддалилась донизу, то й він почав постійно туди бігати. Дерева на бульварі всі добре прийнялися, і отут-то почалася справжня війна проти корів і свиней, а в тому числі й проти мене. Внаслідок мого найближчого сусідства з Фабром навіть кури мої були під його найсуворішим наглядом. Бродячих свиней і кіз, що забиралися іноді на бульвар, Андрій Якович наказав бульварним сторожам забирати й віддавати в арештантську роту на поліпшення їжі, а корів прив’язували, доки не знаходилися їх хазяї.

Насадивши у два ряди прекрасні бульвари, Андрій Якович утішався й няньчився з ними, як мати зі своїм улюбленим дітищем... Щоранку пробігав губернатор вниз, тримаючи курс по лінії бульварів правого боку, а повертався додому іншою лінією бульварів на лівому боці. Незважаючи на швидкість своєї ходи, Андрій Якович устигав оглянути кожне деревце й кожний кущ, і якщо тільки знаходив, що деякі з них починають всихати … то не те щоб гнівався, а, як говорили місцеві дотепники, начебто плакав над деревцем, що гине. Він кликав до себе десяцького, посилав його за командиром арештантської роти й відразу приймався розпікати його за недогляд про деревце. Наказував зібрати сіру команду з возами, волами й бочками і їхати за водою до Дніпра, а сам очікував, коли приболіли деревця будуть рясно политі".

Спочатку бульвар складався з пірамідальних тополь впереміш із кленами, а вздовж усієї алеї, між кожними двома деревами, були посаджені величезні кущі бузку. У 1886 р. пірамідальних тополь і кущів бузку вже не було, бульвари складалися з тінистих кленів і акацій, висаджених прямолінійно.

Наприкінці 50-х рр. ХIХ ст. один з місцевих художників на своїй картині зафіксував для історії частину Катерининського проспекту, що починалася від Новодворянської вулиці (вул. Дзержинського) і спускалася вниз до будинку губернатора, захопивши мальовничу перспективу молодих насаджень. Вдалині проглядаються потопаючі в зелені садів будинки, розкидані по обидва боки проспекту, Троїцька церква — уже кам’яна, але ще без дзвіниці, силует нової в’язниці зі сторожовими вежами на західній окраїні міста. На передньому плані видно дво- і триповерхові будинки, які збереглися дотепер (просп. К. Маркса, 41 і 34, ліворуч і праворуч відповідно), масляний ліхтар на смугастому стовпі на проїжджій частині, смугаста будка квартального, кінний екіпаж, дами, що прогулюються в модному одязі з кавалерами в довгополих сюртуках і високих циліндрах. Через кілька десятків років після появи цієї картини один із перших фотографів Катеринослава В. Л. Міткін зафіксував для майбутніх поколінь частину Катерининського проспекту, розташовану між Олександрівською і Казанською вулицями.

У 1872 р. Міська дума в знак щирої вдячності й на згадку про свого колишнього губернатора, стараннями якого був упоряджений бульвар на Катерининському проспекті, звернулася до Государя Імператора із проханням назвати цей бульвар Фабровським. Це прохання було підтримано діючим губернатором І. Дурново, і 21 грудня 1872 р. на це було отримано "найвищий дозвіл".

Катерининський проспект і Фабровський бульвар були й залишаються гордістю Катеринослава — Дніпропетровська, його візитною карткою. Міська дума й Управа приділяли їм велику увагу. Утримували спеціального садівника, що стежив за деревами, станом бульвару, його газонами й клумбами, а шість робітників прибирали проспект і поливали газони. Для цього спеціально виділялося 10 тисяч карбованців на рік. Зелені та доглянуті бульвари проспекту стали улюбленим місцем прогулянок жителів і гостей міста. А коли зацвітала акація, починалися масові гуляння. Але гуляти бульварами було не тільки приємно, але й корисно. Місцева газета писала: "Від будинку Міської управи до Гірничого училища на бульварах прогулювалися огрядні дами — кров з молоком. Виявлялося, вони не тільки гуляли, але й робили моціон з волі лікарів, що приписали їм лікування топографією проспекту". Адже підйом на цій ділянці був найбільш крутим!

У середині 1880-х рр. Качельна площа, що називалася раніше Острожною, за розпорядженням міського голови камер-юнкера Яковлєва була перетворена на сквер. Уздовж акуратно розпланованих доріжок зашуміло листя тільки що посаджених кленів і акацій. Цей сквер, згодом дитячий парк ім. А. К. Войцеховича, був названий Яковлєвським. Зараз тут знаходиться Оперний театр.

У другій половині ХIХ ст. Катерининський проспект був коротшим за сучасний проспект К. Маркса і закінчувався на Озерній площі. Його довжина до початку гори (вул. Барикадна) складала біля 4-х верст, з яких 3 йшли по прямій лінії, а ширина — 36 сажнів. Але в ці роки вже планувалося продовжити його через гору до передмістя Мандриківка, й він уже почав "рухатися" вниз по Мандриківському узвозу. Ця його частина, починаючи від Лагерної вулиці, називалася "Продовження Проспекту".

Наприкінці 1890-х рр. був побудований залізничний вокзал. Проспект перепланували й продовжили до Привокзальної площі. Бульвар проспекту, прокладений до Міського саду двома алеями, продовжили в напрямку вокзалу однією алеєю, тому що проспект на цій ділянці був менший за шириною. У цей же час проклали рейковий шлях для електричного трамваю, що існує майже без зміни і нині.

Довго тяглися одна до одної дві частини Катерининського проспекту: одна з боку нагірної частини, інша — з фабричного району, — поки наприкінці ХIХ ст. не злилися в єдине ціле. Відбулося це завдяки будівництву залізничного вокзалу й капітального двоповерхового мосту через Дніпро. Частина проспекту, що починається від Міського саду, значно поступалася за шириною верхнім і центральним двобульварним кварталам і спочатку виглядала не надто презентабельно. Довгі паркани, склади, пустирі, млин Тіссена, лютеранська кірха, чорна батарея труб пивоварного заводу Ботте і торговельні бази були основною прикметою цієї частини проспекту.

По глибокому рову, проритому поперек Гімнастичної вулиці, Озерна водойма з’єднувалася з низиною Технічного саду, утворивши згодом продовгуватий ставок, спланований і упоряджений значно пізніше й існуючий по наш час (озеро в парку ім. Глоби). В міру осушення Озерної водойми на її місці розташовувалися лотки й столики міського базару, названого Озерним, який надалі одержав назву "Озерка".

В 1901 році старі дерева бульвару були зрубані. Рубали їх ночами, тому що це рішення міського управління було дуже погано сприйнято жителями міста. Через якийсь час з’явилися молоді дерева. За ними дбайливо доглядали, і бульвар знову змінився. Перші металеві ґрати, що обгороджували бульвар, з’явилися в 1908 році між вулицями Казанською й Воскресенською. Навпроти Міського саду (Театральна площа) і Гостинних рядів (між вулицями Казанською й Олександрівською) щорічно розбивалися клумби.

На Катерининському проспекті стояли гарні будинки, побудовані кращими майстрами того часу. Під час останньої війни більшість будинків або були повністю зруйновані під час бомбувань, або згоріли під час пожеж. Залишилось тільки кілька десятків "корінних" будинків.

У наш час проспект шестикілометровою смугою перетинає центр міста, з’єднуючи собою більшу частину його районів. До нього сходиться більшість вулиць центральної частини, які йдуть від Дніпра і спускаються з пагорбів.