Протягом 6 років (1928–1934) С.В. Косіор очолював центральний комітет комуністичної партії України (ЦК КП(б)У). І що це були за роки! 1929 р.– початок колективізації села; 1930 р.– процес над діячами так званої Спілки визволення України, інспірований комуністичною владою, масові депортації українців углиб Росії; 1933 р.– насильне згортання українізації. Ну і звичайно, голодомор 1932–1933 р.
Коли на початку 1932 р. голод поступово насувався на Україну, деякі діячі політбюро КП(б)У просили зупинити процес хлібозаготівель в Україні. С.В. Косіор не тільки не прислухався до своїх «партайгеноссе», але наполіг на пришвидшенні заготовки зерна. У квітні 1932 р. у листі до Й. Сталіна він цинічно зазначав: «у нас є окремі випадки і навіть окремі села голодаючі», проте «всі розмови про голод на Україні треба категорично відкинути» .
С.В. Косіор бачив на власні очі, а також отримував багато повідомлень з місць про катастрофу, що насувалася. Однак, боячись московського керівництва і особисто Й. Сталіна, не дав наказу виділити селянам зерно, побоюючись зірвати посівну компанію. Не інакше як насмішкою сприймається розпорядження С. Косіора про надання колгоспникам допомоги – тюлькою!
Намагання деяких членів політбюро випросити для України допомогу хлібом та зменшення плану заготівель закінчилися поразкою. Спочатку С. Косіор піддавався цій, як її назвав Й. Сталін, «гнилій дипломатії», але восени 1932 р. він особисто зайнявся «більшовицькою мобілізацію села». Його підпис стоїть на багатьох документах, які спричинили масовий голод в Україні.
Коли у 1933 р. вже важко було замовчувати, що українське село голодує, С. Косіор назвав це тимчасовими труднощами, які призвели до збільшення смертності. В доповідній записці на ім’я Й. Сталіна щодо продовольчої допомоги південним районам України, він писав, що найбільше постраждала Дніпропетровська область, а з приводу незадовільної підготовки до весняної сівби цинічно заявив, що «голод не навчив ще багатьох колгоспників уму-розуму» .
Намагання вислужитися перед московським керівництвом не допомогло С. Косіору. У 1939 р. один із організаторів штучного голоду в Україні був розстріляний. Але, як то кажуть, пам’ять про нього в Дніпропетровську ще жива. І досі в обласному центрі існує вулиця його імені, що є свідчення серйозної хвороби нашого суспільства, оскільки люди продовжують вшановувати людину, а також політичну силу (Комуністична партія України), які влаштували штучний голод, від якого загинуло мільйони українців.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Катерининський проспект на поч. ХХ ст., 1840-1920 гг. |