Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
У 128 Дніпровській бригаді ТРО розповіли про те, як живуть та рятують життя побратимів медики бригади.
Артуру – 23 роки. До початку Великої війни він здобув профільну освіту і встиг 9 місяців попрацювати в операційній. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він пішов на фронт добровольцем.
Про його долю на фронті у 128 бригаді розповіли:
«За час своєї служби бойовим медиком потрапляв у різні ситуації.
Було таке, що снаряд від “Василька” вибухнув у якихось 5 метрах. Всі попадали і після цього почалося справжнє пекло - росіяни вистежили з дронів евакуаційну групу, яка приїхала за пораненими, і почали розстрілювати її з мінометів і артилерії. Довелося лише щільніше притискатися до землі.
Але коли обстріл скінчився медики встали і пішли далі, бо їх чекав поранений.
Артур каже, що попри обстріли і непрохідну багнюку завжди намагається зберегти позитивний настрій і з цим позитивом спілкуватися з пораненим, щоб відволікти його і підтримати. Кожен бойовий вихід - це, перш за все, перемога над собою, - каже він, - але без цієї перемоги не буде і великої Перемоги, яка нам всім так потрібна».
А ще один лікар бригади, який веде Записки бойового медика, поділився свіжими новинами з окопів:
«У окопах вода, у бліндажі сиро, а вся “зона комфорту” зосереджена біля обігрівача з газовим балоном і у кружці гарячого чаю в руках.Але якщо у бойового медика не багато роботи і він просто мерзне від сирості - значить це гарний день, а питання погоди у цьому випадку - другорядна справа».
Фото 128 Бригади ТРО.